Сам Христос провістив про дарування учням Святого Духа: «І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік. Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде». (Ін. 14:16-17). І відразу ж, після цих слів, Він сказав: «Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам» (Ін.14:26).

Явлення Святого Духа учням відбулося в день П’ятидесятниці (Дії. 2:1-13). У житті Апостолів П’ятидесятниця мала величезне значення. Оскільки раніше вони очистили свої серця і досягли розуміння – тобто того, що було у пророків і праведників – то надалі вони побачили Воскреслого Христа, а у день П’ятидесятниці вони стали членами воскреслого тіла Христового. Це мало особливе значення, оскільки кожен Апостол повинен був опинитися у воскреслому Христі.

Під час П’ятидесятниці Святий Дух вчинив учнів членами боголюдського Тіла Христа, у той час як під час Преображення Божественне Світло діяло у трьох учнях зсередини, через Обожнення, але Тіло Христа було поза них самих. Саме у день П’ятидесятниці Учні з’єдналися з Христом, і вони стають членами боголюдського Тіла Христа, учасниками нествореного Світу. У цьому і полягає відмінність між Старим Заповітом і П’ятидесятницею.

«Ті ж, які ще до Вознесіння побачили славу Христа, вони уподібнилися побачити її двічі. З одного боку їх хмара, оскільки” у світлі твоєму побачимо світло» (Пс. 35:10), вони були покриті світиться хмарою, а, опинившись у нествореному Світі, вони бачать нестворене Світло, але також вони бачать і людське єство Христа, яке є джерелом Світу, що і є Преображенням.

Людське єство Христа є джерелом Світла, але його побачили апостоли, оскільки вони виявилися під Світлом, як обожнення. Тобто, «у світлі твоєму побачимо світло». Оскільки вони виявляються у Світлі, то він свідчить про те, що вони були покриті світлою хмарою і побачили людське єство Христа як джерело Світла. Зсередини засяяло Світло, не з тіла, але зовні. Зсередини засяяло Світло, але Тіло Христа було зовні, на яке падало Світло, Самого Світла. Однак ж під час П’ятидесятниці Світло сходить, а людська природа Христа «зсередини більш». Звідси випливає, що там не існує зовнішнього досвіду переживання Світла, де немає внутрішнього досвіду життя у Христі. Одне безпосереднім чином є залежним від іншого. Тобто одне від іншого».

Тобто в чому полягала необхідність у Вознесінні і сходженні Святого Духа, у чому їх мета? Чи тому, як ми говоримо, що Церква була заснована у день П’ятидесятниці? Церква була заснована з моменту покликання Богом Авраама і Патріархів, і пророків. Тоді була вже заснована Церква. Церква існує у Старому Завіті. Церква була і у пеклі. Але, відбувається у даний момент формування Церкви, тобто створюється Церква у тому сенсі, що Церква засновується як Тіло Христове.

У цьому сенсі дуже важливим є те, що П’ятидесятниця сприймається як день народження Церкви Христової як Тіла Христового, і, навіть ті, які з’єднуються з Тілом Христовим, долають смерть.

Ми знаємо, що у Старому Завіті є і друзі Божі, і обожнення. У Старому Завіті є все, але лише з тією відмінністю, що там немає П’ятидесятниці. Оскільки в Старому Завіті є Церква, однак же вона знаходиться під владою смерті.

Що таке П’ятидесятниця? Це одкровення всієї істини. У той день Церква стає Тілом Христовим, тому то ми і святкуємо у день П’ятидесятниці народження Церкви, яка воскресла у Христі.

У день П’ятидесятниці приходить Христос у Дусі Святому. Бо Божественні енергії присутні у світі, і хто має спілкування з Божественними енергіями, він розуміє, що Бог через Свої енергії неподільно поділяється і різноманітно роздається не вичерпуючись, тобто, тим самим всякий, хто має спілкування з Богом, не володіє частиною Бога. Бог цілком перебуває у кожній людині і всюди нині перебуває у всьому світі.

Більш того, і у день П’ятидесятниці людське єство Христа є знову у Церкві, і воно є сьогодні підставою Церкви, бо відтепер людське єство Христа неподільно поділяється, і Христос через Своє людського єство весь перебуває у кожному віруючому.

Це і є Церква, де кожен віруючий є храмом, і не тільки Святого Духа, а й Тіла Христового, маючи у собі всього Христа. Це новий образ явлення людського єства у світі. Тому то П’ятидесятниця і вважається днем заснування Церкви. До цього досвіду П’ятидесятниці причетні всі ті, які досягають обожнення. І в Священному Писання є приклад, коли всі ті, які побачили Христа після Воскресіння, і ті, які побачили Христа після П’ятидесятниці, і Його бачать і до цього дня.

П’ятидесятниця називається «останнім святом», тому що вона є завершальною, останньою фазою у втіленні Христа. Тепер відбувається велика зміна, оскільки обожнена людина з’єднується у Дусі Святому з Боголюдиною Христом.

Завершальна і кінцева стадія, результат – це П’ятидесятниця. Тоді сталося велика зміна. Бо, хоча Святий Дух жив у пророках, тобто Пророки мали Дух Божий і розумну молитву, і обожнення, і т.д., то з П’ятидесятниці це вселення Святого Духа у богонатхненну людину відбувається завдяки людському єству Христа. Тому тепер Церква є Тілом Христовим. Тобто в день П’ятидесятниці Церква стала Тілом Христовим. І Христос, як людина, вже живе у людині.

Це є унікальним причастям слави Божої. Оскільки ми тепер маємо унікальне обожнення, а не тимчасове обожнення, яким володіли пророки, які досягали обожнення, а потім залишалися слабкі, тобто вони вмирали. Тепер же ті, які досягають обожнення, не вмирають.

У цьому й полягає відмінність досвіду «П’ятидесятниці», коли Церква стає Тілом Христовим у день П’ятидесятниці; але це унікальне творіння, не суспільно-публічних служителів, але обожнених людей.

протопресвітер Іоан Романідіс, професор Солунського університету

Переклад українською – «Київське Православ’я»