Іконоборці були внутрішніми  ворогами Церкви. Вони завжди становили небезпеку, оскільки багато з них обіймали керівні посади у світській державі чи церкві. Для іконоборців ікони були справжніми ідолами, бо вони бачили лише дерево та фарбу. Вони не могли піднятися до споглядання живих істот, безсмертних душ, яких зображували.

Що є православ’я? Це справжнє продовження Христової Церкви. Це духовне середовище, де належним чином викладається зміст божественної істини через одкровення. Це місце, де переживається безперервне сьогодення нашого спасіння і де ми і світ перетворюємося. Православ’я означає справжню віру та справжнє хвалу Бога. Ця істинна віра приводить нас до справжнього прославлення Триєдиного Бога. Якщо віра хибна, то й відплата пошани Богові, Його прославлення теж будуть хибними. Якщо віра невірна, то у занепалих людей немає шансу зцілитися. Ми не можемо бути приведені від ідолопоклонства пристрастей до істинного поклоніння істинному Богу і спілкування з Ним.

З часів П’ятого – Шостого Вселенських Соборів, Церква вважала ікону Христа виразом і доказом істинного втілення Сина і Слова Божого, Його Страстей і Воскресіння. Святий Іоан Дамаскин (VIII-IX ст.), один із найревніших захисників шанування святих ікон, зауважує, що, з одного боку, божественна природа не піддається опису, а з іншого, після втілення Сина, наш невимовний Бог став описуваним. А ікона Христа представляє саме цей непорушний союз двох природ, божественної та людської, в особі Ісуса Христа.

VII-й Вселенський Собор (787р.) богословсько визначив питання про шанування святих на іконах і, між іншим, ухвалив, що оскільки Син Божий втілився в тілі і кістках, ми можемо зображати Його і поклонятися Йому. Ми також зображаємо Пресвяту Богородицю, Богородицю та всіх святих і поважаємо та шануємо їх. Коли ми шануємо святі ікони, ми шануємо не шматки дерева, а образи, зображені на них. Отже, ми не ідолопоклонники, тому що честь, яку ми віддаємо святим іконам, належить зображеним особам, а не матеріалам, з яких зроблені ікони. ( І тим більше не зображенням язичницьких богів-демонів, прим. перекладача. У священному писанні термін ідол – ililim відноситься виключно до язичницьких богів-демонів, їх статуй)

Як о. Георгій Флоровський навчав, що ми повинні прийняти традицію Церкви прямо в серці, не замислюючись над нею. Тому що «якщо ми почнемо будувати Церкву і припустимо невелике нововведення, помилку, все поступово звалиться», як нагадує нам святий Іоан Дамаскин.

Через сьогоднішнє Євангельське читання Церква бажає висвітлити справу апостолів Пилипа та Натанаїла як приклад віри та сповідання у Триєдиного Бога. Господь покликав Пилипа на служіння Апостола («Йди за Мною»), бо бачив, що він постійний у своїй вірі, має надію на Божу особистість і впевненість у тому, що Його пророцтва спавдяться. Пилип також намагався передати свою радість і віру Натанаїлові, говорячи йому: «Йди і дивися».

Пилип з радістю прийняв запрошення Господа і з ентузіазмом помчав шукати когось ще, кого можна було б привести до Христа. Він відчував потребу передати іншим людям полум’я радості Господньої. Він покликав свого друга Натанаїла, людину з такими ж бажаннями, такими ж інтересами, людину, яка чекала на пришестя Месії.

Ієродиякон Рафаїл Місіауліс (Rafael Misiaoulis), богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело:: PEMPTOUSIA