Його батько Юрій ІІ Юрійович був одним з найбільших магнатів Великого Князівства Литовського, входив до складу Ради ВКЛ. Мати Катерина Тенчинська була дочкою воєводи Кракова – тодішньої столиці Польщі. Юрій ІІІ мав ще двох молодших братів – Симона IV та Олександра.

На відміну від своїх знаменитих предків, останні брати Олельковичі не проявили себе як значимі історичні особистості. Всі вони прожили, на жаль, дуже мало. Життя їх припала на складний і неспокійний час.

Заповіт синам

Для боротьби із загальним ворогом Польща і Литва об’єдналися в загальну Річ Посполиту, що, крім позитивних моментів, призвело до конфесійних суперечок. Офіційним віровизнанням був оголошений католицизм, а православні, до яких відносилися князі Олельковичі, і протестанти відсувалися на другий план.

У своєму заповіті синам Юрій ІІ нагадував триматися православ’я. По досягненні повноліття кожен з них мав отримати свою частину спадщини – частину Слуцької землі і частину міста. Юрій ІІІ отримав Старий Слуцьк з Верхнім і Нижнім замками і ряд населених місць краю.

Під впливом Європи

Княгиня Катерина відповідно до заповіту свого часу відправила синів у подорож по Європі. Для тодішніх литовських магнатів це було загальноприйняте. Їхні діти відвідували двори європейських володарів, з багатьма з яких малися родинні зв’язки. Слуцькі князі побували в Німеччині та Італії. Там вони проявили інтерес до протестантизму, але в кінці кінців молодші брати прийняли католицизм (хоча відносно Олександра це залишається під питанням). Старший Юрій залишився православним.

Втрачена могила

Дружиною Юрія в 1584 році стала дочка Підляського воєводи Катерина Кищенко. Через рік у них народилася дочка Софія. Однак в 1586 році князя Юрія ІІІ Олельковича не стало. Поховали його у Верхньому замку, в Успенському соборі. Пізніше над його похованням звели окрему каплицю. На жаль, останки князя Юрія втрачені.

Незважаючи на коротке життя, пам’ять про Юрія ІІІ залишалася надовго, зберігається і зараз. До початку ХХ століття в Слуцькому Троїцькому монастирі були подарунки Юрія: срібний позолочений потир (чаша для причастя) і срібний посох настоятеля з подарунковими гравірування написами.

Там же знаходилася і рукописне Євангелля яке, за переказами, переписав сам князь. Над рукописної книгою працював колектив майстрів: палітурники, художники-ілюмінатори, ювеліри. Однак текст, як про те свідчив сповідник князя священик Варваріньської церкви Молохвей, переписав сам князь.

Повернення реліквії

Після жовтневого перевороту,  потир, посох і Євангеліє Юрія Олельковича забрали до Мінська. Під час війни вони пропали. Але Євангеліє знайшлося. Зараз воно є однією з історичних цінностей Білоруського Православної Церкви. Оціфрована і факсимільна видані копії її тепер можна побачити в багатьох бібліотеках країни, в тому числі і в Слуцької. Ця книга називається «Слуцьке Євангеліє, або Євангеліє Юрія Олельковича».

Ігор Титковський

Переклад з білоруської мови – «Київське Православ’я»