Вдруге за короткий період Служба зовнішньої розвідки Росії (СЗР) виступає зі звинуваченнями на адресу Вселенського Патріарха, вдаючись до риторики підвищеної напруженості за сумнівної доказової бази. У своїй останній заяві вона приписує Його Всесвятості намір втрутитися в процес обрання нового Предстоятеля Грузинської Православної Церкви після кончини Патріарха Ілії II, а також називає конкретних ієрархів як нібито «бажаних кандидатів».

Ці твердження отримали рішуче спростування з боку самої Грузинської Церкви. Керівник служби зв’язків із громадськістю Патріархату, протопресвітер Андрій Джагмаїдзе, охарактеризував будь-яку можливість втручання іншої Помісної Церкви як «немислиму» та «абсолютно неможливу», наголосивши, що джерело подібних відомостей залишається невідомим. Тим самим знову чітко підтверджується еклезіологічній принцип самостійності кожної Помісної Церкви.

Водночас самі дані, на які посилається російська сторона, виявляють істотні проблеми щодо достовірності. Згадані особи або не відповідають необхідним канонічним умовам, або не входять до реального кола можливих учасників виборів. Вже сам вибір подібних прикладів свідчить про сконструйований характер цих тверджень.

На особливу увагу заслуговує також стиль заяви. Такі вислови, як «прихована політика» та «розділяй і володарюй», а також особисті принизливі характеристики переводять дискурс у площину агресивної та емоційне забарвленої комунікації. Подібна риторика формує певні враження та посилює поляризацію.

Повторюваність подібних заяв з боку державної розвідувальної структури свідчить про розширення поля протистояння. Церковна розбіжність виявляється пов’язаною з питаннями впливу, де релігійна риторика використовується як продовження геополітичної стратегії.

В основі напруженості лежить глибша розбіжність у розумінні самої природи Православ’я. Вселенський Патріархат виражає традицію першості як служіння та відповідальності за єдність. Поряд із цим формується інше уявлення, що пов’язує церковну силу з масштабом, впливом та національною потужністю. Це розходження стає дедалі виразнішим у ключових питаннях останніх років.

Визнання церковної реальності в Україні стало переломним моментом. Відтоді Вселенський патріарх сприймається як чинник, здатний змінювати усталені баланси. Реакція на це розгортається у ширшому контексті політичної та інформаційної напруженості.

Ситуація навколо Грузії розвивається у тій самій логіці. Будь-які можливі зміни, здатні вплинути на наявні баланси, заздалегідь супроводжуються публічними звинуваченнями, навіть за відсутності достатніх підстав. Формування вражень випереджає саму реальність.

Виникає питання щодо причин такої наполегливої уваги. Напруженість навколо Вселенського патріархату безпосередньо пов’язана з його роллю як точки відліку у православному світі та з тим впливом, який він справляє на ухвалення найважливіших рішень.

Подібна агресивність відображає глибше занепокоєння перед інститутом, що діє на основі відповідальності, канонічного порядку та наднаціональної церковної свідомості.

Серйозність теперішнього моменту вимагає тверезості та точності. Перед Церквою стоїть завдання зберегти свою єдність і достовірність свого свідчення в умовах зростаючого тиску.

Протопресвітер Вселенського Престолу Панайотис Каподістріас

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело

І. Піднесення православного фундаменталізму в Грузії

Православний фундаменталізм у Грузії проявляється як непохитний захист того, що деякі церковні фракції сприймають як основні принципи віри та традиції. Однак така захисна позиція часто призводить до опору сучасності та соціальному прогресу. Ключовим прикладом цього стало рішення Церкви вийти зі Всесвітньої ради церков (ВРЦ) та Конференції європейських церков (КЄЦ) під тиском впливових монастирів та єпископів. Запропонований як захист доктринальної чистоти, цей крок відчужив багатьох, особливо молодих грузинів, які цінують глобальну взаємодію та інклюзивність. Такі жорсткі перспективи суперечать змінам поглядів нових поколінь. Це ставить питання про те, чи справді існує «православний фундаменталізм»[1], чи це просто особистий підхід певних єпископів та ієрархів.

Це рішення також тісніше об’єднало Грузинську Православну Церкву з єпископами- фундаменталістами в її лавах, які поділяють подібне небажання ставитися до екуменічного діалогу та сучасності. Поглиблення зв’язків Церкви з Росією ще більше зміцнює консервативну культурну та політичну позицію, яку багато молодих членів вважають гнітючою. Оскільки Церква непохитно підтримує свої традиційні цінності, молоді покоління все частіше намагаються узгодити свої особисті переконання, що змінюються, з негнучкими доктринами, що пропагуються цією установою.

ІІ. Сучасність проти традиції

Ця напруга між сучасністю та традиціями не є унікальною для Грузії, але набуває особливого резонансу в Грузинській Православній Церкві, де міжпоколіннєві відмінності є разючими. Старші покоління з часом, як правило, стають більш релігійними, часто зміцнюючи традиційні цінності, тоді як молодші люди, які виросли у світі, що швидко змінюється, як правило, менш релігійні або більш критично ставляться до жорстких структур. Цей розрив посилюється небажанням Церкви адаптуватися, через що багато молодих грузинів відчувають, що їхні духовні потреби та сучасні етичні проблеми не  враховуються.

Показовим прикладом цього є позиція Церкви щодо сучасних медіа. Впливові священнослужителі, такі як архімандрит Рафаїл (Карелін) , засудили телебачення та інші медіа як розбещувальний вплив. Для багатьох молодих людей таке тлумачення віри здається відірваним від повсякденних реалій, де технології та медіа відіграють важливу роль. Відмова Церкви від цих сучасних зручностей відчужує молоде покоління, яке часто вважає позицію Церкви неважливою для свого життя.

ІІІ. Роль єпископів у формуванні фундаменталізму

Єпископи Грузинської Православної Церкви відіграють значну роль у просуванні фундаменталізму. У своїх проповідях вони часто наголошують на необхідності суворого дотримання традицій та опору сучасним впливам, зміцнюючи світогляд, який багатьом молодим людям важко прийняти. Митрополит Спірідоні, наприклад, зробив кілька заяв, які здаються відірваними від сучасних реалій. Його твердження про те, що Сполучені Штати є батьківщиною…

«Доми Сатани» ілюструють той тип риторики, який відчужує молодь. Замість того, щоб вирішувати проблеми молоді, такі заяви, як правило, посилюють уявлення про те, що Церква відірвана від сучасного світу.

В іншому випадку, старші єпископи рішуче виступають проти міжконфесійних шлюбів, стверджуючи, що лише православні союзи є дійсними. Багато молодих грузинів дедалі частіше вважають ці негнучкі погляди застарілими та шкідливими. Відмова Церкви брати участь у відкритому діалозі відчужує молодь, посилюючи розрив між поколіннями. Вчені Арістотель Папаніколау та Джордж Демакопулос підкреслюють цю тенденцію в православному християнстві, де авторитет часто підкріплюється шляхом створення та, часом, дегуманізації «іншого» – стратегії, яка використовується для підтримки контролю та опору змінам [2].

IV. Вплив російського богослов’я

Вплив російської теології на Грузинську Православну Церкву ще більше ускладнює це питання. В останні роки Церква тісніше зблизилася з російською православною традицією , зокрема у своїй критиці екуменізму та прогресивних соціальних рухів. Цей зростаючий союз з російським православ’ям, яке також схиляється до фундаменталізму, формує риторику грузинських єпископів та іншого духовенства.

Ця узгодженість була очевидною у реакції Церкви на Критський собор 2016 року. Спираючись на російські богословські погляди , консервативні фракції в Грузинській Православній Церкві відкинули багато прогресивних позицій Собору, таких як ті, що стосуються міжконфесійного діалогу та шлюбу. Я також колись поділяв цю критику, знаходячи підтвердження своїх фундаменталістських поглядів у Церкві. Однак з часом я усвідомив обмеження цієї перспективи та те, як вона обмежує змістовну взаємодію з сучасними проблемами. Тісна прихильність Церкви до російських богословських інтерпретацій ризикує відчужити молодих грузинів, які шукають більш відкритого та співчутливого підходу до віри.

V. Розрив поколінь — Любов і традиції

Фундаментальна розбіжність щодо природи кохання та традицій лежить в основі міжпоколіннєвого розколу в Грузинській Православній Церкві. Для старшого покоління кохання часто означає суворе дотримання релігійних законів та звичаїв. Натомість, молодші люди розглядають кохання як вираз свободи та прийняття. Ця різниця в розумінні має глибокі наслідки для того, як Церква вирішує сучасні проблеми, такі як гендерні ролі, сексуальність та особиста свобода.

Багато молодих грузинів вважають, що опозиція Церкви до одностатевих шлюбів та її традиційні погляди на роль жінок є пережитком минулого. Молоде покоління дедалі більше сприймає позицію Церкви з цих питань як застарілу та шкідливу. Без зміни тлумачення Церквою любові та співчуття вона ризикує стати неактуальною для значної частини грузинського суспільства.

VI. Заклик до змін

Грузинська Православна Церква зараз стоїть на роздоріжжі. Оскільки розрив між поколіннями зростає, вона повинна вирішити, чи триматися за жорсткі традиції, чи адаптуватися до змінюваних потреб своїх молодших членів. Багато представників покоління Z закликають до Церкви, яка прислухається до їхніх голосів та змістовно взаємодіє з сучасним світом.

Митрополит Калліст якось запитав : «Чому ми так наголошуємо на генітальному сексі? Чому ми намагаємося дізнатися, що роблять дорослі особи однієї статі в приватності своїх спалень?» Його слова відображають зростаюче усвідомлення того, що зосередження Церкви на дотриманні моральних кодексів , особливо щодо сексуальності, є нестійким у довгостроковій перспективі. Церква повинна перейти від позиції осуду та контролю до позиції співчуття та розуміння, якщо вона хоче залишатися актуальною.

Фундаменталізм, якого дотримуються багато єпископів Грузинської Православної Церкви, ставить під сумнів її майбутнє. Без переходу до більш відкритого діалогу та переосмислення ролі Церкви в сучасному суспільстві, інституція ризикує стати пережитком минулого. Тільки прислухаючись до голосів своїх молодших членів, Церква може сподіватися подолати розрив між поколіннями та продовжувати відігравати значущу роль у грузинському суспільстві.

Посилання

1. Aristotle Papanikolaou and George E. Demacopoulos «Introduction: Being as tradition», In Fundamentalism or Tradition, (New York, Fordham University Press, 2020), 1.

2. George Demacopoulos and Aristotle Papanikolaou, «Orthodox Naming of the Other: A Postcolonial Approach,» in Orthodox of the West (New York: Fordham University Press, 2013), 1-22.

о. Андрія Сарія, доктор богослов’я (Грузинська Православна Церква)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»