Тут потрібно показати історію досліджень стародруків кириличного шрифту в Угорщині. Перший період пов’язаний з ім’ям Антонія Годинки. Він зберігав багато рукописних джерел з історії мукачівської греко-католицької єпархії та порушив питання, звідки привозилися службові книги й за яку ціну. Щодо останнього, Годинка слушно наголошував, що, наприклад, один Служебник коштував, як дві корови, а середній дохід простого приходського священика на рік дорівнював ціні однієї корови. Але щодо походження книг Годинка робив суттєву помилку, коли писав, що найбільше книг привозилося з Московської Росії. Як могли б купувати книги у давньої Московської Царської Росії ці бідні закарпатські греко-католицькі приходи? Сучасні досліджені показують, що переважно вони імпортували українські книги.

Другий період досліджень стародруків кириличного шрифту в Угорщині пов’язаний з ім’ям пані Естер Ойтозі. Вона реконструювала знищені комуністами бібліотеки, як, наприклад, книжковий фонд маріяповчанських василіян та інші. Вона зробила анотації й опис книг на сучасному міжнародному рівні, співпрацювала з академіком Я. Ісаєвичем та іншими й дійшла висновку, що 80% стародруків, які зберігалися в Угорщині, привозилися з українських друкарень. Бо закарпатські українці-русини проживали у найбіднішій частині Угорського королівства, вони важко могли себе забезпечувати найнеобхіднішими богослужбовими книгами. У середині XVIII ст. їхній греко-католицький єпископ Мануїл Ольшавський написав звіт до Риму про конфесійне становище Мукачівського греко-католицького єпископства. У ньому підкреслюється: «Liturgiales, Rituales et Doctrinales libri in vernacula lingua, defectu typographiae Ruthenicae et Valachicae in Regno Hungariae, quod est maximum detrimentum, ex Regno Poloniae, charissimo pretio procurantur», – тобто: «Книги літургійного, богослужбового та богословського характеру «народною мовою» – через відсутність друкарні української та румунської в Угорському королівстві (що найбільша шкода) – з Польського королівства, за дорогу ціну Привозяться» (підкреслення моє. – Ш. Ф.)

Після Естер Ойтозі продовжив ці дослідження її найближчий учень Шандор Фйольдварі. Були описані кириличні фонді в римо-католицьких бібліотеках, чим Ойтозі не займалася. Поки закарпатські українці-русини не були в змозі підтримати функціонування своїх семінарій, то в римо-католицьких семінаріях навчалося багато греко-католицьких семінаристів. Дослідження показали, що в цих римо-католицьких семінаріях були можливості для вивчання візантійської літургії й церковнослов’янської мови, насамперед у м. Егер (на північної Угорщини). Там службові книги купував римо-католицький єпископ Естерхазі в уніатського митрополита зі Львова. Архівні джерела свідчать, що за книги він заплатив червоним угорським віном, знаменитим товаром з Угорщини у польських землях.

Що стосується сербів, то вони зберігали православ’я й імпортували свої книги з українських друкарень, що показано, з одного боку, у працях Я. Ісаєвича, з іншого боку, засвідчують маргіналії (покрайні записи) в сербських книгах. Щодо стилю українських видань: вони були «модерного» характеру, навіть у рамках службових книг. Як показав акад. Я. Ісаєвич, у перед- та післямовах, а також у гравюрах відчутні впливи польського бароко. Він зазначив, що в архівних джерелах є свідчення, що серби не тільки купували книги, а й забезпечували пожертвами братства. Про це також згадував відомий сербський історик Міта Костич (Костић) у першій половині ХХ ст. Про розповсюдження книг Костич захистив докторську дисертацію у Віденському університеті на початку XX ст., потім він опублікував монографії про сербсько-українські контакти.

Отже, сучасні дослідження підтверджують той висновок, що розповсюдження книг з українських братських друкарень серед сербів і закарпатських русинів-українців була важливим засобом культурних зав’язків. Унаслідок цього на православних сербів та уніатських закарпатських українців-русинів поширилися впливи польського барокко й нового релігійного мислення.

Фйольдварі Шандор, Дебреценський Університет (м. Дебрецен), Академії Наук (м. Будапешт)

 Джерело: Academia