Божественна воля є «освячення наше» (1 Сол. 4:3), і ми повинні бути святі, бо святий Бог (1 Петро. 1:16). Такі два основоположні початки, на яких християни будують з Богом відносини віри, починаючи боротися, щоб отримати спасіння (2 Тим. 2:10).

Згадані вище спонукання – компас для християн, і вони є не вимогами Бога, а якимось «терапевтичним курсом». Саме так Церква розуміє Божественні заповіді – не як розпорядження військової дисципліни, але як стимул для вільного вибору і згоди на поступове вилікування і відновлення нашого духовного здоров’я.

На жаль, більшість сучасних християн мислить інакше, вважаючи святих, чиї імена згадуються і повторюються в численних храмах, споруджених на їх честь, чимось далеким для себе і бачачи в них деяких древніх напівбогів, з якими вони пов’язані лише тим, що просять у них здоров’я – найбільшого з благ – благополуччя домашнього господарства і дітей і – чому б і ні? – Трохи грошей на заміський будинок і другу машину. Іншими словами, вони вступають зі святими в якісь язичницькі торговельні взаємини. Дарунки – свічки, просфори, масло, освячення артоса, ікони – перестали бути вираженням любові і шанування, перетворившись на якесь «задобрювання» для досягнення своїх цілей.

У той час як святість – це повне прийняття волі Бога на всіх етапах свого життя і в кожну його мить. Де б людина не знаходилася, у всіх питаннях і рішеннях буде проявлятися обраний нею напрямок життя. Будь-яка середовище – сімейне, робоче чи соціальне – стане полем для перевірки на «святість». Фраза «Не бійтеся, бо я боюся Бога» (Бут. 50:19) залишиться вічним критерієм життя кожного християнина.

Якщо людина не вступає в довірчі відносини з Богом, це означає знецінення місії Христа і заперечення Церкви. Не для того Христос прийшов у світ, щоб створити серед стількох релігій ще одну і заснувати форми і мотиви нового культу. Христос прийшов у світ і став людиною, щоб ми «мали життя, і надто мали» (Ін. 10:10). Іншими словами, чи Христос є життя і спосіб життя, який є живоносним і животворящим, чи ні причин, щоб цікавитися ще одним релігійним поглядом.

Серця всіх людей хочуть жити. Наша молодь пише цей заклик на стінах: «Роби більше, ніж просто існуй, – живи». Саме це Христос, що став людиною, приніс у світ – можливість успадкувати вічне життя. Всі Євангеліє від Іоанна з граничною ясністю говорять про це життя. «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя» (Ін. 5:24). «Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя» (Ін. 3:36).

Не може існувати двох життів, оскільки не існує другого Христа. Христос є життя, і людина пізнає Його і підпорядковується Йому, надихаючись Його словом зараз, щоб фраза «перейшов від смерті до життя» (Ін. 5:24) почала діяти зараз, а не після смерті.

Таким чином, святість – це праця набуття життя. Це жертва слухняності життєдайної заповіді Христа, що подимає мертвих з домовин, пристрастей і гріха. Це свобода від самообману корисливою любові і нелегке прийняття щирої любові жертви Христа. Це любов Хреста, на якому і за допомогою якого християни розпинають у собі «старої людини», її пристрасті і бажання, щоб не розпинати свого ближнього. Це усвідомлення того, що Христос помер «за життя світу» (Ін. 6:51).

Феодосій Март Зухос, протосингел митрополії Нікополі і Превеза

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»