Святий Іоан був пророком. Пророком в тому сенсі, що відкривав людям Христа і Його волю тут і зараз, а не в прийдешньому майбутньому. У дні життя пророка його особиста присутність мала величезне значення. Свідчення про нього досить бідно представлені в Новому Завіті, проте вони виявляються достатніми, щоб дати уявлення про його особистість і діяння.

Пустельник, аскет, свідок Істини, Христа, революційна особистість, але не революціонер. Він проголосив революцію духовну, внутрішню, яка, наступаючи, виявляється і в зовнішніх ознаках. Це очевидні зміни, які зачіпають багатьох, пропонуючи інший погляд на людське життя. І кульмінацією земних діянь Іоана Предтечі стає Усікновення його голови.

Церква особливим чином показує нам шлях, який чекає кожну людину, серйозно відноситься до Євангелія і охочого справді і щиро слідувати за Христом. Цей шлях – мучеництво. Однак така доля не є примусовим нещастям, яке увіходить як доля в людське життя, але дією, яка якнайкраще показує любов і свідчення Христа, жертвою для іншої людини. Це Мучеництво, яке пускає коріння і приносить плоди.

Але звернемося до нашого часу. Свідоцтво та мучеництво, так само як і належне шанування особистості та подвигу Іоана Предтечі, повинні надати сенс життя кожного з нас. Зостанемось ж в благих помислах, нехай спосіб життя Іоана Предтечі стане надбанням для кожного з нас.

Однак хтось може задатися питанням: чи існує пророча проповідь в наші дні? Під проповіддю я розумію живі стосунки з живим і істинним Богом і, як наслідок, приношення життя, що природним чином здійснюється в нашому житті.

Ми, сучасні віруючі, йдемо по шляху, далекому від дороги, показаної Іоаном Предтечею. Ми залишаємося поверхневими і не бажаємо вникнути в суть істинної віри і пережити її. Ми віддаємо перевагу спокою і умиротворенню, що дає нам протоптана дорога, замість живих особистих відносин з Ісусом. Вперто відмовляючись пізнати і піти за Божественною істиною, ми з легкістю дотримуємося «заповітів людських».

Наше християнське покоління може бути охарактеризоване словами пророка Ісаї: «Наближаються люди ці устами своїми і шанують мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Але марно шанують Мене, бо навчають науці людських заповідей».

Нехай це свято стане для нас закликом переглянути наші відносини з Христом, Його Церквою, Його істиною. Це скорботний шлях, що веде, однак, до Слова Божого, Який «є дух і життя» (Ін. 6:63).

Елефтеріос Балакос, теолог

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Я з вами по всі дні, до кінця віку

Мт. 28:20

Цими словами Ісус прощається зі своїми учнями в момент Свого Вознесіння на Елеонській горі. Це остання Його дія, з одного боку, є прощанням, а з іншого – такою собі обіцянкою. Це здається суперечливим. Але Ісус більше не буде присутній у світі «знайомий» для апостолів таким чином, обіцяючи, тим не менш, не залишати їх осиротілими і покинутими.

«І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:49). Ця обіцянка була виконана на п’ятдесятий день після Воскресіння Христа в Єрусалимі, де учні зібралися разом, для очікування виконання обітниці. Дух Святий-Утішитель сходить на учнів: «Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам. Усе, що має Отець, – Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам» (Ін. 16: 14-15).

З тих самих пір і по сьогоднішній день Святий Дух перебуває в Церкві, направляючи віруючих у Христа до істинної віри і життя, одночасно являючи постійну присутність Христа в євхаристійному зібранні віруючих, так само як і на всій протяжності повсякденного життя кожного члена Церкви.

Ви запитаєте мене, яке відношення все це має до назви цього тексту? Всі ми знаємо про подію П’ятидесятниці. Одне з багатьох … Але дозвольте мені поділитися з усіма читачами цього невеликого тексту деякими своїми міркуваннями. Я свідомо не називаю цей текст статтею. Для мене він просто привід і форма спілкування з кожним читачем.

Церква щораз проживає всі діяння Божественного поблажливості під час Євхаристії. Незадовго до принесення безкровної жертви службовець священик від імені всіх присутніх віруючих виголошує: «Згадуючи ж цю спасительну заповідь і все, заради нас здійснене: Хрест, Труна, Воскресіння на третій день, на Небеса Вознесіння, по праву руку сидіння, знову Друге і Славне Пришестя».

Церква, постійно переживає всі події Божественного поблажливості, робить їх «відчутними» для віруючих, святкуючи кожне з них окремо. Віддання кожного свята є, в свою чергу, і його «закріпленням». Адже головна мета тут – надати сенс життя кожному віруючому і наповнити його повсякденне існування.

Все вищесказане говорилося з нагоди П’ятидесятниці. І хоча гімнографія характеризує цю подію як «останнє свято», що знаменує собою підсумовування і виконання Спасительної місії Троїчного Бога, по суті, це перше Свято, початок якоїсь нової дійсності і людської історії. Це вступ у нове життя, пропозиція нового життя і одночасно заклик почати її.

Віруючому кожної епохи дається можливість виконання в його житті обіцянки Христа бути з нами «по всі дні до кінця віку». Питання лише в тому, як ми поступимо з цією наданою можливістю: почуємо про неї і пройдемо повз або ж почуємо і повіримо?

Зрештою, Христос – Бог Хреста або Бог Воскресіння? Наша віра і релігійність полягає, головним чином, в самозабутті і самозреченні Страсного Тижня, або, в кращому випадку, вони тривають на кілька тижнів довше?

Значить, Христос, його Блага звістка, життя, яку Він нам дарував своєю земною місією, не є нашою повсякденністю? Вони залишаються на дні, присвячені Йому: неділі або, може бути, ще й свята? Дні та години, які ми самі виберемо?

Христос увійшов в наше повсякденне життя, щоб надати йому істинний сенс, зробити це життя істинним. Це життя ми або вкушаємо, або ні. Або ти ступив на цей шлях, або ні. Христос закликав і продовжує закликати кожного з нас з усією відповідальністю віддатися вірі в Нього.

В умовах ідеологічного, соціального і політичного сум’яття і загального занепаду, Церква закликає і одночасно запрошує кожного шукача істинне життя скуштувати його в співтоваристві віруючих, званому Церквою. Тут він пізнає досвід постійної присутності Господа в церковному житті і дізнається, що значить бути в єдності з Христом і з ближнім.

Я хотів би закінчити словами причетного вірша, який співається на Літургіях Ранішосвячених дарів у момент нашого приготування до Святої Євхаристії: «Скуштуйте і бачите, як благ Господь» – приступите, щоб скуштувати й побачити (усвідомити), що Господь Ісус добрий і милосердний.

Ця можливість нам дається в Церкві, яка відкриває її присутність у людському житті та історії подією П’ятидесятниці. Всі ті, хто наважуються наблизитися до Господа, входять в нове життя, яке Він вічно обіцяє кожному з нас.

Елефтеріос Балакос, богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»