З ім’ям святого великомученика Димитрія Солунського пов’язані, сторінки Літопису Русі-України «Повісті врем’яних літ». Зокрема згадка 907 року коли Віщий Олег розгромив греків під Константинополем, як повідомляє літопис, «убояшися греци і рекоша: ність се Олег, но св. Димитрій послан на ни от Бога» (убоялись греки і говорили: це не Олег, але святий Димитрій посланий на нас від Бога). Русичі завжди вірили, що вони перебувають під особливим заступництвом святого великомученика Дмитра. Більше того, у староукраїнських билинах великомученика Димитрія зображують русичем за походженням – настільки цей образ зливався із душею українського народу.

Церковне шанування святого великомученика Димитрія в Київській Русі почалося відразу після Хрещення Русі-України 988 р.. В житії Феодосія ігумена Печерського преподобний Нестор Літописець згадує про монастир Святого Димитрія Солунського на Печерську. До початку 70-х років ХI сторіччя будується Димитрівський монастир в Києві, відомий згодом як Михайлівський-Золотоверхий монастир. Монастир був побудований сином Ярослава Мудрого, великим князем Ізяславом, у хрещенні Дмитром († 1078). Сталося це року 1062, і цей монастир свого часу конкурував навіть з Печерським.

Це вже пізніше князь Святополк (у святому хрещенні Михайло) звів поблизу храм на честь свого небесного патрона архистратига Михаїла, але й у новому храмі на північнім боці південного вівтарного пілона ясніла всіма шанована мозаїчна ікона Димитрія Солунського.

Мозаїчна ікона святого Димитрія Солунського із собору Дмитрівського монастиря збереглася до наших днів і перебуває в Росії у Державній Третьяковській галереї де й понині утримується під усілякими приводами, аби не віддати господарям – українським православним віруючим. Сам образ Димитрія Солунського — чубатий, з українською зачіскою, з овалом обличчя — широким і швидше по-слов’янськи, ніж класично, закругленим (щоправда, ще в римській броні, але не по-римськи трактованій), стверджує місцеву київську творчість.

В 1194-1197 роках великий князь Володимирський Всеволод Димитрій Юрієвич III Велике Гніздо († 1212), у хрещенні Димитрій, “створив церкву прекрасну на дворі своєму, святого мученика Димитрія, і прикрасив її дивно іконами й писанням” (тобто фресками). Дмитрівський собор і донині є прикрасою древнього Володимира. Чудотворна ікона святого Димитрія Солунського з іконостаса собору також нині перебуває в Москві в Третьяковській галереї. Вона написана на дошці від труни святого великомученика Димитрія, принесеної в 1197 році із Солуня у Київ, але після пограбування Києва вивезеної до Володимира.

Одне з найцінніших зображень святого – фреска на стовпі Володимирського Успенського собору, що належить пензлю преподобного ченця-іконописця Андрія Рубльова який походив родом із України та був учнем київської іконописної школи святого Аліпія Печерського.

Пам’ять святого Димитрія Солунського здавен пов’язували на Україні з військовим подвигом, патріотизмом і захистом Батьківщини. Князі та вояки віддавали себе св. Димитріові в опіку. Захисту святих потребували мандрівники і вояки, які виїжджали в дорогу або ішли на війну. Тому з давнини на Україні існують замовляння для захисту від куль та зброї, скеровані до Святого Димитрія Солунського та інших святих. Святий зображується на іконах у вигляді воїна в пернатій збруї, зі списом і мечем у руках. На сувої (у пізніших зображеннях) писали молитву, з якої святий Димитрій звертався до Бога про порятунок рідного Солуня: “Господи, не погуби град і людей. Якщо град урятуєш і людей – з ними і я врятований буду, якщо погубиш – з ними і я загину”.

Як непоборні вояки, в українській традиції виступає трійця святих воїнів: Юрій Переможець Федір Тирон і Димитрій Солунський, що носять епітет «анікітів», непереможних але головне ця трійця: Юрій, Федір і Димитрій виступає в різнорідних комбінаціях в обрядах і поезії навколо цілого Чорного моря, як патрони скотарства (особливо коней), хліборобства, молодецького парування, війни і т. д. — у нас і так само у народів закавказьких, греків, болгар, волохів і сербів. Димитрій Солунський, в нашім фольклорі, так само, як і балканськім, виступає як зимовий паралельний образ св. Юрія. Тому часто їх обох зображають на іконі поряд.

диякон Володимир Скоробський