Про це колись мріяв герой України Борис Возницький. Перепоховання пройшло тихо і спокійно. Здається, що духовенства було більше аніж мирян.

Про подію не дуже розголошували, хоча впродовж трьох місяців працював організаційний комітет (тут зауважу, що головні організатори п. Лариса Возницька і фонд ім. Бориса Возницького попрацювали дуже гарно: гробівці, ніша, плита надзвичайно по-мистецькі виготовлені й оформлені). Вважаю, що ця подія мала б привернути увагу не тільки львів’ян.

Географія діяльності першодрукаря Івана Федоровича (Федорова) була надто велика: Москва-Заблудів-Львів-Остріг і знову Львів, де й закінчилося його життя. Ще більшою є географія надрукованих ним книг, які стали шедевром тодішнього українського книгодрукування.

Диякон Іван Федорович був вигнанцем. Його життя було не дуже спокійним. Через бунт проти нього переписчиків у Москві він приїхав до Львова, потім працював в Острозі, де надрукував знамениту Острозьку Біблію 1581 р. Повернувся до Львова, де встиг ще й відлити гармати з знімними стволами, які стріляли по кілька разів. Це був його винахід…

Помер 15 грудня 1583 р. Зовсім недавно цього року залишки Івана Федоровича досліджували в інституті антропології у Польщі. Встановили, що досліджувана постать, дійсно займалася книгодрукуванням, тому що на кістяку знайшли олово, свинець, цинк і інш. елементи пов’язані з технікою тодішнього друку книг. Велика постать! А так тихо, майже утаємничено, перепоховали… У перепохованні взяли участь владики і духовенство усіх конфесій.

Високопреосвященний Владика Димитрій, митрополит Львівський і Сокальський.