У більшості сучасних філософських і богословських словників шлюб визначається як інститут, в рамках якого взаємні стосунки чоловіка та жінки визнаються державою, релігійної владою або обома разом. У деяких школах, думки про шлюб розглядається навіть як контракт. Укладення шлюбу, визнаного державою та релігією, змінює особистий і соціальний статус людей, яких шлюб з’єднує разом.

І.

Шлюб існував як форма і спосіб життя з самих витоків людства. Про це нам говорить Книга Буття, розповідаючи про те, що Бог створив людину, чоловіка і жінку, і звелів, щоб вони плодитися і розмножуватися на землі (Бут 1:26-28). Починаючи з цього місця, Бог відкривав людині, що природний стан, в якому людина покликана перебувати та розвиватися, – це шлюб, близькі і вічні відносини між чоловіком і жінкою. Ці відносини є одним з інститутів, відкритих Богом людині, і тому він має божественні підстави. У великих монотеїстичних релігіях, також як і в релігіях Африки і Азії, шлюб є похідним від цього факту, він існує і підтримується в якості однієї з найважливіших складових священних церемоній і законів цих релігій, незважаючи на відмінність характерних для них цілей.

Наприклад, в юдаїзмі шлюб – це укладена парою контрактне зобов’язання, запропоноване Богом, в якому особливо підкреслюється їх божественна роль. Дітонародження не рахується єдиною метою шлюбу. Згідно Кабали, одному з напрямків юдейської містичної традиції, коли хтось одружується, він керується тим міркуванням, що в стані самотності душа є недостатньою і неповною, а тому для досягнення досконалості вона потребує іншої душі. Це вірно і для ісламу, в якому шлюб розглядається як договірний союз, що триває лише в цьому житті. Що стосується Європи, то в Стародавній Греції не було особливої шлюбної церемонії, а замість цього полягав двосторонній контракт між чоловіком і жінкою. У Римі шлюб не супроводжувався спеціальної санкцією з боку релігії або держави, і він, як і в Греції, гранувався на договорі між чоловіком та жінкою. Правом вступати в шлюб володіли тільки ті, хто мав Ius connubii. У цю категорію входили римські громадяни (стародавні латиняни), а також, з деякими обмеженнями, плебс, звільнені раби та люди, що належать до певних професійним групам. Все це змінилося в пост-класичний період в результаті поширення християнства. Крім того, крім зазначених умов були і інші, такі як affectio maritalis (причина вступу в шлюб) і різні законоположення, які веліли, як укладати шлюб. Модестин (250 р після Р.Х.) так описує класичне розуміння шлюбу: «Шлюб – це союз чоловіка і жінки, спілкування життя, співучасть в божеському і людському праві». Такий союз сходить до найраніших часів, коли чоловік і жінка сходилися разом, об’єднуючи свої мирські блага і духовну, культову практику. Пост-класичне права Юстиніана, розроблене в світлі християнства, призвело до колосальних соціальних змін у всіх аспектах життя, включаючи шлюб, в тому числі затвердив непорушність шлюбу за винятком тих випадків, які передбачені святими канонами Церкви.

ІІ.

Християнство зробило справжню революцію в тому, що стосується мети шлюбу і передбачуваних їм прав і обов’язків. Зробивши релігію всеосяжною, воно принесло зміни в усі сфери життя. Перш за все, воно звернуло увагу на походження людини. Стверджуючи, що вона створена за образом і подобою Божою, воно відкрило вищу мету людини, яка є обожнення. Воно також показало, що і чоловіки, і жінки, незалежно від статі, мають велику цінність. Відповідно, воно найсерйознішим чином змінило і розуміння шлюбу. Християнство навчило людей, що кожна людина має унікальну цінність перед Богом, незалежно від раси і походження, і що євангельське благовісте звернено до всіх народів та соціальних класів без будь-якої різниці. Згодом право вступати в шлюб отримали навіть християни-раби, а також представники інших християнських народів, що були завойовані Римом і не мали статусу римських громадян. Шлюб, який став в Церкві таїнством, був поширений в своєму юридичному сенсі на всіх християн і тим самим придбав універсальний характер. Один з ранніх християнських авторів Тертуліан (160-230) говорить, що «шлюб скріплюється Церквою, підтверджується святою Євхаристією, закарбовується благословенням, вписується на небесах Ангелами, заноситься в книгу життя Агнця».

Перша заповідь, яку отримали юдеї в Старому Завіті, – розмножаться. «Плодитися та розмножуйтеся», – сказав Господь людині. Аврааму Він дає обітницю: «Я укладу Мій заповіт між Мною і тобою і помножу тебе неймовірно». Однак в Новому Завіті, в силу спасительного діяння Христа, шлюб був піднятий на новий рівень. Його мета тепер не зводиться до помноження людського роду, і він став більше, ніж законним договором. Сама людина була піднята на більш високий рівень, і, згідно з св. Іоана Златоуста, шлюб зробився «таїнством любові». Богослов о. Іоанн Мейєндорф пише, що шлюб – це «єдиний в своєму роді союз двох істот в любові; двох істот, які піднімаються над своєю людською природою і стають єдиними не тільки «один з одним», але і «у Христі»»(«Шлюб в Православ’ї»).

Якщо в Старому Завіті мета шлюбу полягала в множенні і продовження людського роду, то в християнстві його метою є цілковита досконалість людини: піднесення її в духовну сферу, віддалення від мирських і плотських мудрувань і з’єднання з Богом. У відкритому нам правдивому світлі християнства св. Іоан Златоуст говорить, що «з самого початку Бог відкрився як творець, по Своєму задуму, цього союзу чоловіка і жінки». Більш того, шлюб був піднятий на рівень таїнства, про що говорить апостол Павло. Це означає, що шлюбні узи чоловіки і жінки не є тільки тимчасовими, підлеглими непостійності людського існування. Навпаки, шлюб піднесений в сферу вічності. Знову наведемо слова великого вселенського вчителя св. Іоана Златоуста: «Коли чоловік і дружина з’єднуються шлюбом, вони вже не щось земне, але як образ Самого Бога». Тому дивно чути в ході шлюбних церемоній інших сповідань слова: «поки смерть нас не розлучить». Виходить, що шлюб існує, тільки «поки смерть нас не розлучить», і тому зв’язок між чоловіком і жінкою, з’єднаними в шлюбі, закінчується в цьому житті і є рабством у цього світу. Але Євангеліє проголошує вічність шлюбу. Св. Климент Олександрійський пише: «Шлюб більше, ніж людське. Це мікро-царство, царство в мініатюрі, яке є малим будинком Божим».

Християнство намагається не дозволити створеним людиною ідолам зруйнувати справжнє щастя шлюбу: воно повідомляє їй здатність долати себе, світ і занепалу природу, орієнтуючи її не на виконання лише властивих їй бажань і потреб, але на прагнення до вищих рівнів існування. Про таку можливість говорить св. Григорій Богослов: «Шлюб є шлях до поміркованості і гармонії бажань, печать глибокого дружелюбності … особливий напій з міститься в ньому джерела, недоступний іншим. Сполучені по плоті і єдині в дусі, вони спонукають один одного на шляху до взаємної любові. Бо шлюб не віддаляє від Бога, але наближає всіх до Нього, бо Сам Бог залучає нас в ньому».

ІІІ.

Сьогодні шлюб як духовне встановлення страждає, як і всі інші духовні цінності по всьому світу. Але він, безсумнівно, є даром, який, поряд з чернецтвом, Бог дарував людині заради її освячення. А наш час синкретизму і релятивізму багато людей не здатні правильно зрозуміти це таїнство, і тому християнство як духовна сила в світі мусить, як і завжди, підтримувати шлюб як невід’ємну частину життя тих християн, які обрали цей шлях до спасіння.

Під потужним впливом різних напрямків, що спотворювали духовний світ людства в XX столітті, коли атеїстичний комунізм та капіталістичний матеріалізм панували в найпотворніших формах, на які вони здатні, руйнування людської особистості зробилося систематичним і майже безупинним процесом. На Сході йшлося про шлюб нової людини, коли все до найдрібніших деталей планувалося в революційно-атеїстичної атмосфері. Навіть найслабша згадка про те, що шлюбні узи мають духовний аспект, розглядалося як релігійний анахронізм, а в деяких країнах, таких як Албанія, як політичний злочин. Тим часом на Заході, де капіталістичний секуляризм зробився основним мотивом так званого релігійного оточення, матеріалістичний дух запанував, одягнувши одяг «потреб», і прагматизм спотворив шлюб в дусі цинічного релятивізму. Сьогодні ці явища продовжують впливати на суспільства так само, як і вчора, в залежності від країни, де вони домінують. Наприклад, в Албанії, де розлучення досягло страхітливих масштабів – у великих міських центрах розпадається до 50% шлюбів, – продовжує відчуватися атеїстичне вплив минулого. Шлюб втратив свій глибоко духовний сенс і сприймається як хороший спосіб подружжя помножити свої матеріальні блага і забезпечити максимальний дохід, тобто розглядається з консюмери́зтичної і матеріалістичної точки зору. Образ такого шлюбу, який, до слова сказати, поширений і на Заході, хоча і в більш витонченому вигляді, став головною перешкодою для багатьох молодих людей, які не бачать іншого прикладу ні у попередніх поколінь, ні в інших європейських суспільствах і не розуміють, що шлюбний союз може бути зовсім іншим. Культура занепаду, яка є сьогодні панівною в світі, призводить і до багатьох інших явищ, які прямо суперечать справжнім потребам людства і створюють неймовірно важкі умови для правильного розуміння шлюбу та життя в шлюбі. Більш того, сьогодні ми спостерігаємо тенденцію до відмови від тієї форми і тієї мети, які визнавалися за шлюбом протягом двох тисячоліть християнської історії. Співжиття, одностатеві шлюби і взагалі егоїстичний, рослинний і споживчий стиль життя – все це хворобливі явища, які не тільки створюють проблеми, а й роблять ще більш важким розуміння справжнього значення шлюбу для нашої епохи.

Все це становить фундаментальну проблему для релігійної свідомості і, зокрема, для православної свідомості в усіх країнах, де існує Православна Церква. Є фактом, що більшість людей, які взяли шлюб у Православної Церкви, абсолютно не готові зрозуміти та прийняти це велике таїнство. Обов’язок Православної Церкви як доброї Матері – опікуватись усіма молодими людьми, які обрали цей шлях. Вона повинна допомогти їм зрозуміти, що жити духовним життям до шлюбу – це основна умова для здійснення необхідного вибору. Вона повинна допомогти їм зрозуміти, що таке шлюб, особливо сьогодні, коли уявлення про шлюб так спотворено, бо Божі заповіді забуті або відкинуті. Головна відповідальність у даному випадку лежить на сім’ї, яка повинна допомагати першому і піклуватися не тільки і фізичному розвитку дітей, а й про їх духовний розвиток, а також сприяти їх духовному народженню, так щоб в майбутньому вони могли робити відповідальний вибір у житті. Дуже важлива і школа, якщо вона заснована на засадах істини і праведності: школа повинна формувати у молодих людей уявлення про життя взагалі і особливо про шлюб. Саме тому релігійне виховання в школі є надзвичайно важливим. Більш того, настав час для того, щоб у Церкві були свої власні виховні установи – саме з метою формування молодих людей в християнському дусі, особливо в наш час, коли освіта в усіх її аспектах переживає глибоку кризу.

Церква як Мати всіх християн повинна допомагати своїм дітям осягнути істинне призначення шлюбу, щоб ми змогли жити в Раю ще в цьому житті. Духовні отці повинні грати першорядну роль в справі духовного оновлення сучасної людини, що знаходиться в кризі, і, зокрема, пояснювати, що шлюб – це шлях до спасіння. Участь духівника, що діє з розрізненням, необхідно для керівництва молодими людьми в період духовної підготовки до шлюбу, для того, щоб вони осягнули мету життя і прагнули до християнських чеснот. У той же час сучасна психологія властивими їй засобами теж намагається займатися цими проблемами, консультувати і допомагати людям, в тому числі парам, які мають намір вступити в шлюб. Ці слабкі спроби сприяти вирішенню сучасних проблем не можуть увінчатися успіхом, оскільки людина переживає наслідки гріхопадіння. Незважаючи на те, що Православна Церква стикається з безліччю різноманітних викликів, я вважаю, що особлива турбота в сфері шлюбу і сім’ї допоможе вирішити і багато інших серйозні проблеми, перед якими ми стоїмо. Християнин повинен пройти шляхом дорослішання, долаючи різні етапи і реалізуючи свої духовні та інтелектуальні здібності, інакше він не зможе реалізувати свій потенціал. Якщо він не йде шляхом духовного дозрівання, можна сказати, що саме його спасіння під загрозою – спасіння, яке є головним даром, що дарований Христом людині в Його Церкві.

диякон Анастасій Бендо (Албанська Православна Церква)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»