Улюблені брати і сестри у Христі: ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Протягом останніх 32-х років катастрофа в Чорнобилі залишається найгіршою і найбільш руйнівною атомною аварією в історії людства, яку ще називають технологічною катастрофою ХХ століття.

Згадуючи та роздумуючи над сумними та моторошними фактами в цю 32-гу річницю Чорнобильської катастрофи, ми повинні піднести наші серця в молитві до Всемогутнього Бога і просити у Нього постійного милосердя та милості, пам’ятаючи тих, хто зазнав невимовного болю та втрат.

В цю сумну річницю, ми пам’ятаємо про багатьох невинних чоловіків, жінок та дітей, які загинули в цій трагедії і ми молимося за упокоєння їхніх душ. Особливо, пам’ятаємо хоробрих та самовідданих пожежників, які в години та дні після вибуху свідомо та добровільно піддавалися смертельній небезпеці та майже смерті для того, щоб погасити полум’я та побудувати і розмістити саркофаг на тліючих руїнах реактора. Саме цих людей Христос має на увазі, коли він красномовно говорить: ”Ніхто більшої любові немає над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Івана 15:13). Ми молимося, щоб Бог подав їм вічний спокій у місці світлім, де немає болю, скорботи ні зітхання.

Ми також пам’ятаємо і молимося за тих, чиє здоров’я безповоротно було пошкоджене радіоактивним випромінюванням, викинутим в той день, тих, хто захворів і живе з хворобами донині, за їхні сім’ї, і за тих, чиє життя обірвала передчасна смерть. Ми пам’ятаємо дітей, більшість з яких народилися після самої катастрофи, які сьогодні страждають від фізичних і психологічних вад через Чорнобиль. Ми також пам’ятаємо і молимося за багато тисяч людей, яких шкідлива радіаційна хмара змусила втікати з своїх будинків і назавжди залишити, все, що для них було дорогим та цінним: села, будинки, поля та ферми, де вони і покоління перед ними народилися, жили, трудилися і померли. Нехай Бог подасть усім тим, хто страждає Свій мир, надію та втіху.

Також, в особливий спосіб ми згадуємо і молимося за нашу улюблену батьківщину Україну: багату, щедру та рясну, і в той же час розкрадену, сплюндровану та вживану на протязі століть людьми, що панували над нею.

З молитвами у Воскреслому Господі нашому Ісусі Христі,

+ Антоній, Митрополит УПЦ США  та в Діаспорі

+ Даниїл, Архієпископ УПЦ США та Західної Європи

«І сім ангелів, які мали сім труб, приготувалися трубити…

Третій ангел затрубив, і впала з неба велика зірка, що палала подібно до світильника, і впала на третю частину рік і на джерела вод. Ім‘я цієї зірки «полин»; і третя частина вод стала, як полин [1], і багато з людей померло від вод, тому що вони стали гіркі» (Одкр. 8, 6 і 10-11). 

Дорогі друзі! 32 роки тому ми вперше дізналися про страшну катастрофу на Чорнобильській АЕС. Прекрасну українську поліську землю накрило страшним мороком смертоносних атомних частинок. Постраждали від вибуху на атомній електростанції сусідні поліські білоруські села.

Учора, йдучи Львовом, я завітав до книжкової крамниці, де мені запропонували придбати зовсім нову, щойно надруковану, книгу Галі Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль». Читав цю книжку про відчужену Чорнобильську зону вчора, читаю її безперевно й сьогодні. Неперевершено! Я багато читав про Чорнобиль різних репортажів, випусків, бачив чимало документальних фільмів, але книга ця якась особлива і по-особливому заставляє співстраждати цій чудовій землі, що вже запустіла і ніколи не повернеться до нас такою, якою вона була до 1986 р. Правда, інколи буває так, що Бог, як праведний Суддя, вносить свої корективи і та забруднена відчужена зона кажуть наповнена якось особливою атмосферою відродження дикої природи і диких тварин. Ми навіть у ФБ неодноразово бачили, як там, у покинутих людьми селах, полях, і особливо лісах, вирує життя. І все таки там живуть одинокі і поодиноко старенькі люди, що відходять одне за одним у вічність. У них своя філософія життя, навіть особливі свої політичні та суспільні погляди.

Авторка книги «Пройти крізь Чорнобиль» Галя Аккерман, яка неодноразово була у зоні відчуження, і порівняла це з «грою у лотарею», бо могла отримати велику дозу радіоактивної отрути, передала цей особливий побут і погляди жителів. Переказує вона розмову з Марією Пилипенко, донькою священика Федора Ленка, яку вона застала на занедбаному цвинтарі. Марія розповідала їй, як вона привчила лисицю до їжі і та її щороку там біля могил чекає. І ще її батько о. Федір Ленок був тим священиком, який на початку 90-х відродив регулярні богослужіння у церкві м. Чорнобиля. Але я навіть не не про це хотів зазначити. Марія Пилипенко стала розмірковувати над тією трагедією, що сталася у 1986 р. Пряма мова: «Звичайно, на АЕС гахнуло! Але чому нас, місцевих, прогнали і привезли сюди працювати інших людей? Навіщо таке марнотратство? Тутешні люди могли б і працювати тут, і жити в себе вдома. Кажу вам вони б збирали ту радіацію своїми руками! Адже ми найбільш зацікавлені, – і додала: – Наша земля завжди тут. Ми помремо, а наше місце займуть інші…». Коли я прочитав ці слова, то подумав, що вустами цієї жінки говорив Бог, бо вона краще розважала аніж тодішні партійні вожді, що не були готові до виклику такої катастрофи. Наведу ще один епізод про трагедію відселення. Галя Аккерман вступає у бесіду ще з однією старенькою бабцею Малахою і та повідає їй таку історію: «Після аварії люди з нашого села виїхали в Яготин. За рік старі повернулися, а молодші лишилися там. Тож я скажу тобі: геть усі, хто там лишився повмирали. Наші люди не можуть жити там. Одного нашого хлопця поклали в Яготині в лікарню, і лікар сказав йому: «Синку ти молодий, тікай звідси. Інакше не виживеш. Адже ви люди соснових лісів, ви дихаєте тим повітрям, у вас солончаки, і ваша вода солонувата. В Яготині інший клімат, і це згуба для вас». І як тут не згадаєш українського прислів‘я «Де народився – там і пригодився».

Книга Галі Аккерман має всього 168 сторінок, а читається з захопленням від розділу до розділу, яких аж три: «У зоні відчуження», «Пам‘ять знедолених: селяни і етнографи», чи не найцікавіша, і «Не забувати і розповідати про Чорнобиль». Третя частина цієї книжки є найбільш серйозною, бо вже не на рівні людських переживань та спогадів, а у межі з висновками людей від науки розповідає про наслідки чорнобильської катастрофи. І коли читаєш цю третю частину, то помалу перестаєш втішатися двома оптимістично і дещо навіть романтично написаними розділами. Скажу так, що цей третій розділ хочеться читати в одязі ліквідаторів з лічильником Ґейґера і спектрометром. Галя Аккерман у цьому розділі згадує, як вона з відомим білоруським вченим В. Нестеренком подорожувала по забруденній білоруській зоні, для того щоб перевірити людей і особливо дітей у цих селах на наявність радіації. Для цього використовувалось спеціальне придумане Нестеренком крісло, в яке садовили школярів тих забруднених сіл: «Якщо старі люди, чий метаболізм уповільнений і далі споживають дичину, ягоди і гриби без тяжких наслідків для свого здоров‘я, зовсім інша ситуація в молоді. В усіх школах, які ми відвідали, повторювалась одна сцена. В кабінеті медсестрі або директора ставили те відоме крісло. Учні приходили клас за класом для контролю рівня радіоактивності у тілі. Діти й справді – бліді і трохи апатичні… Я мала нульовий рівень цезію. «Галю, вам пощастило, – лагідно іронізував Нестеренко. – Практично жоден білорус не має нульового рівня. Адже забруднені харчі поширені в усій республіці, незважаючи на державний контроль». До речі, а ви знаєте, як розпорядилися із колгоспним і присадибним тваринництвом партійні вожді у 1986 р. під час евакуації? Адже нікому не дали вивезти з собою, ані корови, ані свині, ані навіть курки. У цій книзі авторка дає відповідь: «Завдяки сміливості української журналістки Алли Ярошинської, що 1989 року викрала таємні документи Політбюро, які стосувалися Чорнобиля, ми знаємо долю тих зниклих корів і свиней. Згідно з таємною постановою Політбюро, схваленою Міністерством охорони здоров‘я, десятки тон радіоактивного м‘яса заморозили, а потім розподілили по всіх закутках СРСР на величезні м‘ясокомбінати. Там по десять відсотків цього радіоактивного м‘яса додавали до чистого й виготовляли фарш та ковбаси з «прийнятним» рівнем радіоактивного».

У книзі є ще цікавіші факти…

З кожним роком ми будемо з вами старшими. Нас невпинно наближатиме час до вічності, і ми будемо або переживати по-новому Чорнобиль, або наші очі будуть свідками наслідків Чорнобиля, тієї катастрофи, яка трагічно з «шаленим ритмом прогресу» на нас накотилася. Галя Аккерман так само переживає це: «Масштаб часу знову змінюється, коли розглянути наслідки катастрофи для здоров’я: вони вимірюються роками, десятиріччями і поколіннями. Таблиця Менделєєва немов ожила: період напіврозпаду радіоактивного йоду становить тиждень, але рак щитовидної залози з’являється на багато років пізніше; період напіврозпаду цезію-137 з дуже високою хімічною і радіоактивною токсичністю, ізотопу, що забруднив чверть білоруських земель і п’ять відсотків української території, становить тридцять років… І, нарешті, що казати про радіоактивні ізотопи плутонію, напіврозпад яких вимірюється тисячами, ба навіть десятками тисяч років? Тут від історичного масштабу ми переходимо до геологічного виміру, близького до наукової фантастики». Індустріалізація=Колективізація=Голодомор=Голокост=Чорнобиль!

Люди, друзі, не забуваймо цього лиха! Пам‘ятаймо!

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський

1. Полин – трава, ще називається в Україні «чорнобилем»)

За книгою: Аккерман, Г. Пройти крізь Чорнобиль / Галя Аккерман, пер. з фр. П. Таращука. – К.: Либідь, 2018. -168 с..

Послання

Його все-Святість Вселенський Патріарх Варфоломій

Сила пам’яті

Чорнобиль Тридцять років по тому

Тридцять років тому, рано-вранці 26 квітня 1986 року, тоді, коли Православна Церква збиралася увійти в святі тижні, які ведуть до радості Великодня, в Україні стався вибух на Чорнобильській атомній електростанції, що стало найбільшою ядерною катастрофою, яку світ коли-небудь бачив.

Наслідки катастрофи відчувалися далеко і широко: у розповсюдженні забруднюючих радіоактивних частинок в Україну, Білорусь, а також країни на північ і захід; в людському біженстві та екологічному руйнуванні великих прилеглих територій; у довготривалій і постійній шкоді здоров’ю і загибелі людей, яка оцінюється в один мільйон випадків передчасної смерті.

На фоні болючого досвіду і знань, що ми можемо зробити, який висновок, як сумлінні громадяни? Що ми можемо вирішити, як громада віруючих? І що ми можемо сповідувати як відповідальні лідери?

“По-перше, ми ніколи не повинні забувати. Ми повинні завжди пам’ятати. Ми повинні згадати імена всіх тих, відомих і невідомих, які втратили життя внаслідок наших дій, так само, як ми повинні зберегти яскравими в нашому серці та розумі трагічні наслідки наших невдач. Пам’ять являє собою потужний атрибут у релігії і, зокрема, в християнстві, де вона стає перетворювальною силою. Так само, як ми пов’язані з минулим, можна змінити своє ставлення і поведінку в сьогоденні і взяти на себе відповідальність за майбутнє.

По-друге, ми досягли точки в технологічному розвитку, де ми повинні навчитися говорити «Ні!» технологіям з деструктивними побічними ефектами. Ми рішуче потребуємо етики технології. У Православній Церкві, ми сповідували і сповідуємо, що Дух Божий «всюди присутній і все наповнює» (З молитви до Святого Духа). Проте, ми повинні також почали приймати світогляд, що декларує і демонструє біблійну переконаність в тому, що «земля належить Богу, і все в ньому» (Пс. 23:1), так що ми можемо утримуватися від заподіяння шкоди землі або руйнувати життя на ній. Ми були обдаровані унікальними ресурсами прекрасної планети. Проте, ці ресурси підземних вуглеводів не є необмеженими, це стосується і нафти в Арктиці, і бітумінозних пісків Канади, і вугілля Австралії та газу в Східній Європі. Щодо ядерної енергетики не можна оцінити успіх або розвиток суто з точки зору фінансового прибутку. Катастрофи на Три-Майл-Айленді (1979), Чорнобилі (1986) та Фукусімі (2011) наочно показали людські, фінансові, екологічні витрати. Також не можна ігнорувати інші проблеми ядерної енергетики, такі як зберігання відходів і вразливість до атак терористів.

В-третіх, ми досягли точки в нашому економічному розвитку , де ми повинні навчитися говорити «Досить!» менталітету споживацтва і конкуренції ринкової економіки. Настав час, щоб бути чесним із самим собою і з Богом, визнаючи, що християнське Євангеліє не завжди насправді легко сумісні з шляхами світу; насправді, послання Ісуса Христа і отців Церкви спрямовані на стримування грубої пристрасті жадібності й скнарості.

Нарешті, ми досягли точки в нашій глобальній цивілізації, де ми повинні навчитися говорити «Так!» іншій реальності поза нас самих, до Творці всього творіння, перед яким ми повинні стати на коліна в покорі і здатися в молитві, визнаючи, що Він і все, що Він створив для всіх, а не тільки визнавати наші власні егоїстичні бажання. Можливо, найбільший урок, і спогад з Чорнобиля те, що ми повинні розділити світ з усіма людьми. Що все, що ми робимо в світі і для світу впливає на життя та здоров’я інших людей (з неоціненним числом жертв раку), їх харчування (з незбагненним зараженням харчових продуктів), а також майбутніх поколінь (будь то з нестерпними вродженими дефектами і невідомий вплив на наших дітей). Це урок, який, в Церкві, ми називаємо причастя. Це перш за все визначення «Бог є любов» (1 Ін 4:8) і вища проява людської любові.

Цей новий вид мислення – нової етики, яка прагне до «нового неба і нової землі» (Одкр. 21:1) – це те, що слід викладати в кожній парафії і кожному куточку світу. Чорнобиль має бути наукою стриманості та причетності. Ми повинні проявляти співчуття, ми повинні продемонструвати повагу і ми повинні укласти мир не тільки з нашими сусідами, але й з усім творінням.

Як Матір Церква для України, ми гаряче молимося про те, щоб пам’ять про Чорнобиль була вічною і не даремною.

У Вселенський Патріархії, 26 квітня 2016

✠ Варфоломій 

Архієпископ Константинопольський і Нового Риму і Вселенський Патріарх

 Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

https://www.patriarchate.org

Улюблені брати і сестри!

Сьогодні ми зібралися тут, щоб помолитися за жертв Чорнобиля. Ми просимо у Господа нашого Ісуса Христа, щоб в невимовній Своїй милості Він подав здоров’я хворим, спокій загиблим і померлим від наслідків катастрофи, заспокоїв родичів загиблих…

Цього року день пам’яті про Чорнобильську катастрофу припадає на час Великого посту. Це дуже символічний для нас знак, так як до великої біди призвело не стихійне лихо, не випадкова поломка устаткування, а, як ми зараз говоримо, «людський фактор».

Цей “людський фактор”, який убив і продовжує повільно вбивати тисячі людей, не виник на порожньому місці. Він став результатом багаторічного панування «ради нечестивих» (Пс. 1:1), яка знищила віру в Бога, знищувала духовність нашого народу. Цей, вихований безбожниками «нова радянська людина», отримавши величезну силу – через свій розум, через проникнення в науку, через розвиток технологій, – була одночасно позбавлена істинної моральної відповідальності за близьких, позбавлена, як ми говоримо, страху Божого. Душу такої особи наповнювали помилкові цінності, вона в ім’я нагород «князя світу цього» готова відкинути думку про долю своїх близьких, відкинути відповідальність за Богом дану землю …

Ми повинні пам’ятати, що Чорнобильської трагедії передував такий собі «духовний Чорнобиль», коли відбувалося духовне, а часом і фізичне, знищення білоруського та українського народу. Трагічні наслідки «духовного Чорнобиля» невимовно більше наслідків «Чорнобиля фізичного».

Саме через ці глибини причини Чорнобильської трагедії – знищення комуністичним режимом віри та духовності народу, слово «Чорнобиль» стало називним для визначення духовної порожнечі частини суспільства, людей які відкинули Євангелія, які забули своїх предків, свої звичаї і мову.

Кожен з нас розуміє, що Чорнобиль – це страшна біда білоруського та українського народів. Тому пам’ять про Чорнобиль – це насамперед заклик до боротьби з усім тим, що сьогодні служить духовному знищенню наших народів. Тільки перемога над злом, над лукавством, національною амнезією буде гарантією того, що Чорнобильська трагедія більше ніколи не повторитися.

Протистояти новому Чорнобилю – це вчинок для сильних і свідомих духом, бо ми будемо неминуче стикатися з силами, які не вірять в Бога, які намагаються зробити гріх нормою, духовно знищити наші народи і побудувати безбожну цивілізацію. Ці сили мають у своєму розпорядженні величезні ресурси, оманливі і спокусливо слова про «лібералізм» і «інтернаціоналізм». Але «Бог для нас охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів» (Пс. 45:1 – 2). Тому ми, православні християни, повинні і будемо нести свідчення світу про Божу правду, про силу Божого закону, про те, що спасительним, успішним і щасливим може бути тільки те життя, в якому Божественне з’єднується з людським; тільки те життя, де зусилля людського розуму і волі підтримуються благодаттю Божою.

Так давайте в цей скорботних день помолимося за всіх жертв Чорнобильської трагедії. Помолимося про те, щоб попіл Чорнобиля «завжди стукав у нашому серці». Щоб благодать Божа була з усіма нами і зберіг Господь нашу землю, нашу мову і наші народи. Амінь.

прот. Сергій Горбик

26 квітня 2013 р.Б.

http://uaoc-ls.com/?p=5119