В основі цього зображення лежить сказання книги Діянь святих апостолів (Дії. 2:1-13), з якого нам відомо, що в День П’ятидесятниці апостоли були зібрані разом в Сіонській світлиці, і в 3-й годині дня (за нашим часом у дев’ятому годині ранку) стався шум з неба як би буря раптова зірвалася. Шум наповнив увесь дім, де були апостоли. Прийшли також вогненні язики і спочили по одному на кожному з апостолів. Усі ж вони сповнились Святого Духа, і почали говорити іншими мовами. Це привернуло увагу мешканців Єрусалиму, зібрався народ і дивувався страшному явищу.

Ця подія з глибокої давнини зазначалося урочистим святкуванням як подія першорядної важливості, що завершило освіту Церкви і чудесно затвердило Тайну Священства.

Іконографія цього свята почала розвиватися з VI століття. Ми знаходимо зображення П’ятидесятниці в особових Євангеліях і Псалтир, в стародавніх збірниках різних рукописів, в мозаїках (наприклад, Святої Софії в Константинополі або в венеціанському соборі святого Марка IX-XIII ст.), У фресках соборів Афона, в древніх храмах Києва, Новгорода і інших церквах.

Ця ікона зображує трикліній та апостолів, що сидять у ньому, на чолі з Апостолами Петром і Павлом. В руках апостолів книги й сувої, або вони пишуться з благословляючою правицею. Зверху, з неба, на них опускаються промені світла, іноді з вогненними язиками, іноді пишуться одні язики полум’я.

У центрі триклініях знаходиться арка або усічений еліпс, іноді ж прямокутник у вигляді дверей, простір усередині якого майже завжди темно (хоча є рідкісні випадки, коли цей простір позолочений). Тут поміщаються натовпи народу: ті самі, які перераховані в книзі Діянь. Є зображення, де натовпи замінені двома-трьома фігурами. Вже в IX столітті для деяких художників ця первісна арка з темним простором усередині стає незрозумілою і визнається як вхід в Сіонську світлицю. Цим пояснюється те, що на деяких зображеннях написані двері, а на одній мініатюрі з грузинської рукопису до дверей навіть приставлені двоє сходів.

У давньовізантійських зразках натовп народу пишеться по-різному. Іноді в неї вводяться постать царя і чорношкірі люди, а в рукописах вірмено-грузинського походження можна побачити людей з собачими головами (Єчміадзінського рукопис XIII ст.). Група народу іноді має напис «Племена, народи».

Пізніше на місці цих народів з’явилася постать царя з убрусом (полотном) в руках і дванадцятьма сувоями. Ця фігура отримала напис «Космос» – «весь всесвіт». Те ж саме ми бачимо пізніше в грецьких і київських пам’ятках XV-XVIII століть.

Незважаючи на напис, значення постать царя представляється неясною і викликає різні тлумачення. Так, по одному припущенню, тут спочатку зображувався пророк Іоїль, образ якого нібито був з часом спотворений пізнішими іконописцями, що перетворили пророка в царя. На підтвердження цієї думки наводилося і саме пророцтво, поміщене в Діяннях: «Виллю від Духа Свого на кожне тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші будуть бачити видіння, і також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого» (Іоїл. 2:28-29). Таке пояснення давалося деякими афонськими ченцями, які не довіряли компетенції іконописців і тлумачити цей образ по своїх міркуваннях, незважаючи на напис «Всесвіт».

У венеціанської гравюрі 1818 у голови фігури царя зроблено напис «Пророк Іоїль». Але цей пам’ятник відноситься до новітньої іконографії, коли увійшло в силу вільний обіг з древніми іконографічними формами і в їх тлумачення увійшли суб’єктивні поняття. Крім того, ця західна гравюра була видана турецькою мовою, збереження старовини в такому виданні не було важливою справою, тому гравюра і не може заслуговувати довіри. Якщо гравер XIX століття поставив над головою царя в короні напис «Пророк Іоїль», то вже одне це руйнує віру в точність його іконографічних пізнань. Очевидно, він зовсім не був знайомий з одягом, засвоєними пророкам Православ’ям. Посилання ж на неосвіченість іконописців, які перетворили древню фігуру пророка в царя, також не обґрунтована.

Професор Усов іконі «П’ятидесятниця» дає інше тлумачення. Він бачить у ній засідання апостолів при обранні Апостола Матфея на місце відпалого Іуди, що відбувалося до П’ятидесятниці. На цьому зібранні Апостол Петро у своїй промові навів пророцтво царя Давида. «Належало, – говорив він, – виповнитися тому, що в Писанні передрік Дух Святий устами Давида про Юду … У книзі ж псалмів написано: так буде двір його порожній … служіння його забере нехай інший» (Дії. 1, 16 , 20). Ґрунтуючись на цих словах, професор Усов вважає, що художник, зобразивши царя Давида з убрусом в руках і дванадцятьма жеребами, тим самим нагадав як про зміст промови Апостола Петра, так і про обрання Апостола Матфея. А те, що Давид відділений від апостолів аркою, показує, каже він, що Давид – не учасник собору апостолів. Те ж, що він зображений у темному місці, означає його приналежність до Старого, а не до Нового Заповіту. Але виникає питання: який же зв’язок між цим собором апостолів при обранні Апостола Матфіея і П’ятидесятницею? Професор вважає, що, по-перше, на цьому соборі апостолів було встановлено Тайну Священства, а зішестя Святого Духа є підтвердження цього права, тобто ця ікона є образний вислів Таїнства Священства. По-друге, Давид написаний тут тому, що і він, і пророк Ісая передрікали Вознесіння Господа Ісуса Христа, і, повторюючи ці пророцтва, Церква співає в свято Вознесіння: «… Хто є такий? … Це є державний і Сильний , це є Сильний в брані … І нащо Йому червоні ризи? … і послав єси нам Духа Святого »(стихира на вірш., 2-а). І ще: «Зійшов Бог при окликах радости, Господь – при звуках сурмних…» (Пс. 46:6), еже вознести занепалий образ Адама, і послати Духа Утішителя» (стихира на вірш.). З цими висновками професора Усова погодитися важко. Зв’язок між обранням Апостола Матфея і зішестям Святого Духа на апостолів встановлена автором довільно. Обидва ці події в Діяннях апостолів стоять окремо.

При цьому, пророцтво Давида, якому автор відводить головне місце в характеристиці собору, було лише приводом до нього, але не його сутністю, та й каже воно про долю Іуди, а не про священство. З пам’яток давнини відомо, що пророчі елементи вводяться в іконографію лише в тих випадках, коли між ним та його виконанням є прямий зв’язок, та й у цих випадках здебільшого пророцтво опускається. Крім цього, в Євангелії Равули є мініатюра обрання Апостола Матфея, і в неї художник не ввів пророка Давида, хоча привід до цього був прямий.

Іншою же ланкою, що зв’язує особистість царя Давида з зішестям Святого Духа, на думку професора Усова, є Вознесіння. Але хоча в співах на Вознесіння Господнє Церква і згадує про обіцянку Христа після Вознесіння послати Духа Утішителя, проте абсолютно ясно, що пророцтво Давида відноситься тільки до Вознесіння, а не до зішестя Святого Духа.

Є ще більш суб’єктивне пояснення фігури царя на іконі «П’ятидесятниця». Хтось каже: «Цар – Христос, який обіцяв апостолам бути з ними до кінця віку; старечий вік царя – рівність Сина Отцю; темне місце – незнання про Його місцеперебування; червлена риза – спокутування людей Пречистої Кров’ю; вінець – співцарювання Сина з Отцем і Святим Духом; обрусі – чистота; сувої – апостоли».

Але і це хитромудре тлумачення також, як і вищенаведене, має штучний характер.

Істинне пояснення повинно ґрунтуватися на свідоцтві стародавніх пам’ятників. Безсумнівно, що постать царя пізнішого походження і з’явилася на місці стародавнього натовпу народів, як би її замінюючи. З нею вона має найтісніший зв’язок, звідси і має йти пояснення. Книга Діянь малює нам грандіозну картину зборів народів в День П’ятидесятниці. Тут повинні були знаходитися люди різного звання і стану. Перекладаючи на образну мову мистецтва цю обставину, візантійські художники вносили в натовп народу і фігурі царів, хоча їх дійсне присутність при цій чудовій події була однією здогадкою. Значення цих груп визначалося частково написами, почасти типами, почасти костюмами. Але такі подробиці вносилися у виняткових випадках, коли дозволяло місце. У більшості ж випадків місця для цього було недостатньо. Архітектурні форми триклініях, де сталося зішестя Святого Духа, не мали особливого значення для художників, увага яких була поглинена верхньою частиною композиції, низ був стилізований у формі півеліпса. Це вузький простір не дозволяло вдаватися в подробиці, і натовп народу також зазнала стилізації: спершу замість нього залишилися дві-три особи, нарешті, одна – цар як представник народу, що заміняв собою ціле царство і весь народ.

Цей прийом звичайний для візантійської іконографії. У ній часто вузька частина кола угорі вказує на ціле небо; одне-два дерева означають сад, фронтон – палати, два-три Ангела – все Небесне воїнство Ангелів. Художник надав цій самотній постаті царя спокійну, монументальну позу, а так як вона заміняла собою цілий світ, він для ясності зробив над нею напис «Космос» (або «Всесвіт»).

Отже, цар став образом усього світу, зануреного в темряву незнання Бога. 12 сувоїв служать символами апостольської проповіді, які отримали в День П’ятидесятниці вище помазання і яке призначено для всього Всесвіту. Сувої поміщені в убрусі як предмет священний, якого торкатися оголеними руками не слід.

В одній гравюрі, що близько стоїть до західного джерела (VII ст.), В темній печері, як на стародавніх пам’ятниках, написаних та зігнутих Він випростовує престол і натовп євреїв у пов’язках на головах. Це явно говорить про те, що панування Старого Завіту закінчилося, підзаконна Церква пала; настала нова епоха – панування Церкви Христової, озброєної силою згори.

У стародавніх візантійських зображеннях П’ятидесятниці Матір Божа не зображувалася серед апостолів; тільки в одному з пам’ятників Вона була введена в коло апостолів. У західних же зображеннях, майже з X століття, Вона завжди є учасницею цієї події. З XVII століття ця практика перейшла і в грецьку, і в київську іконографію.

Святий євангеліст Лука, не згадуючи імені Матері Божої при описі зішестя Святого Духа, проте пише, що після Вознесіння Господа Ісуса Христа всі апостоли одностайно перебували в молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісуса (Дії. 1:14) . В одне з таких молитовних зборів і сталося сходження Святого Духа. Тому цілком можливо, що Матір Божа була присутня при цій події, про що говорить і одне з давніх переказів. Сповнена благодаті, Вона звеличена правіше херувимів і серафимів, і дари Святого Духа, що зійшли на апостолів, були даровані і Їй, тим більше, що і Вона прийняла на себе жереб апостольського служіння і була в числі організаторів Церкви Христової.

Може виникнути ще одне питання з приводу ікони «Зішестя Святого Духа». Чому на ній зображений Апостол Павло, чи не останній серед апостолів у День П’ятидесятниці. Можна сказати, що духовне осяяння художника перенеслося в цьому випадку від реального історичного факту до бачення у цій події підстави та затвердження Церкви Божої на землі, тому він і відвів одне з перших місць серед апостолів вчителю мов – святому Апостолу Павлу. Книги та сувої в руках апостолів є символи їх церковного учительства; іноді вони зображуються навіть з пастирськими жезлами. Всі вони з німбами навколо голів – як удостоєні вищого осяяння Святого Духа.

Зображення Святого Духа у вигляді голуба зазвичай в цю композицію не вводилося, оскільки прямих вказівок на це в книзі Діянь немає. Проявом Святого Духа в День П’ятидесятниці були язики полум’я. Проте в західному середньовічному живопису було покладено початок зображенню на цій іконі Святого Духа у вигляді голуба, що являє собою явне ухилення від візантійського іконописного оригіналу.

У своєму подальшому розвитку іконографія цього свята сильно змінилася. Замість стародавнього триклінія, стали писати палати. Центральне місце на троні виділене Богоматері, за її сторонам групами або півколом розміщуються апостоли. Арка з «всесвітом» зовсім зникла. Прагнення до історичної точності змусило виключити і Апостола Павла. Замість стилізованого неба, з’явилися хмари і промені з полум’ям.

Іноді, замість темної арки, в центрі пишеться тропар свята.

черниця Іуліанія (Соколова М.)

Переклад українською мовою – “Київське Православ’я”

]]> http://kyiv-pravosl.info/2015/05/31/ikonohrafiya-zobrazhennya-zishestya-svyatoho-duha-na-apostoliv/feed/ 0