Пам’ять 19 вересня / 2 жовтня

Благовірний князь Ігор Ольгович, у хрещенні Георгій, у чернецтві Гавриїл, здійснював свій християнський та чернечий подвиг у ХІІ столітті.

Середина XII століття була для Київської Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання двох князівських угруповань: Ольговичів і Мстиславичів. Святий Ігор волею Божою вступив у боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадкоємний гріх князівських усобиць.

У 1138 році великим князем Київським став старший брат Ігоря Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського). Хоча його князювання тривало всього кілька років і було наповнено безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадкоємним князівством і вирішив передати його у спадок своєму братові Ігорю. Він посилався при цьому на приклад Володимира Мономаха і говорив, як би навмисно підбиваючи Мономашичів: «Володимир посадив Мстислава, свого сина, після себе в Києві, а Мстислав – брата свого Ярополка. А ось я кажу: якщо мене Бог візьме, то я після себе даю Київ братові моєму Ігорю». Але Бог гордим противиться, коли 1 серпня 1146 помер князь Всеволод, його гордовиті слова стали приводом для порушення ненависті проти його брата Ігоря і всіх Ольговичів. «Не хочемо бути в спадщині», – вирішило київське віче. Злість і гординя князя викликали відповідну злість і гординю киян: святий Ігор, проти волі залучений у самий центр подій, став невинною жертвою наростаючої ненависті.

Хоча, після смерті Київського князя Всеволода, кияни цілували хрест Ігореві як новому князеві, а Ігор цілував хрест Києву – справедливо правити народом і захищати його, київські бояри. переступивши хресне цілування, відразу ж призвали Мстиславичів з військом. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська в розпал бою перейшли на бік Ізяслава. Чотири дні Ігор Ольгович переховувався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли в Київ і посадили в поруб. Це було 13 серпня, всі його князювання тривало два тижні.

В порубі (це був холодний дерев’яний зруб, без вікон і дверей; щоб звільнити з нього людину, треба було «вирубати» його звідти) багатостраждальний князь важко занедужав і був близький до смерті. У цих умовах супротивники князя дозволили «вирубати» його з ув’язнення й постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Божою допомогою князь одужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві. Але рік потому, в 1147 р., київське віче, бажаючи помститися роду Ольговичів, ухвалило розправитися із князем-ченцем. Митрополит і духовенство, правлячи у Києві князь Ізяслав Мстиславич і особливо його брат князь Володимир намагалися напоумити і запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, урятувати святого мученика.

Бунтівники ввірвалися в храм під час літургії, схопили  ченця, св. Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері й потягли його на розправу. Жорстокість юрби була настільки велика, що навіть мертве тіло страждальця піддали побиттю і нарузі. Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесено в церкву святого Михайла, «Бог явив над ним знамення велике, запалилися свічки всі над ним в церкві тій». На інший ранок святий мученик був похований в монастирі св. Симона, на окраїні Києва.

У 1150 р. князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата в Чернігів і поклав у соборі святого Спаса. Чудотворна ікона Божої Матері, перед якою молився мученик перед кончиною, стала називатися Ігоревською, святкування їй 5/18 червня.

 Тропар благовірного великого князя Ігоря Чернігівського, глас 4

Просвітився ти Божественним хрещенням, / Духа Святого світлом освітлюваний, / Євангеліє Христове в серце твоє прийняв святе / справою слово Сина Божого виконуючи, благовірний князь Ігор, / моли Всеблагого Спасителя нашого дарувати нам мир, і милість, / і спасіння душам нашим, усім, хто шанує чесну пам’ять твою.

 Кондак благовірного великого князя Ігоря Чернігівського, глас 6

Княжу діадему обагрив ти кров’ю твоєю, / богомудрий мученик Ігор, / за скіпетр хрест в руку прийняв, з’явився ти переможцем / і в жертву непорочну Владиці приніс ти себе. / Бо як агнець добрій від рабів смерть прийняв ти, / і нині радіючи, стоячи перед Святою Трійцею, / молися, щоб спаслися душі наші.

Пам’ять 11 / 24 лютого та 27 листопада / 10 грудня (отримання мощів)

Святий благовірний князь Всеволод, у Святим Хрещенні Гавриїл, Псковський, онук Володимира Мономаха, народився і майже все життя прожив у Новгороді, де в 1088 – 1093 і 1095 – 1117 роках княжив його батько, святий благовірний князь Мстислав-Феодор Великий (+ 15 квітня 1132 ). У 1117, коли великий князь Володимир Мономах дав у спадок Мстиславу Білгород Київський, фактично зробивши його своїм співправителем, молодий Всеволод залишився намісником батька на Новгородському князюванні.

Багато доброго зробив святий князь Всеволод для Новгорода. Зі святителем Нифонтом, архієпископом Новгородським (пам’ять 8 квітня), він спорудив безліч храмів, серед яких – собор великомученика Георгія в Юр’ївському монастирі і храм святого Іоана Предтечі на Опоках, побудований на честь Ангела його сина-первістка Івана, який помер у дитинстві (+ 1128 );. У своїм окремним «Статуті» князь дарував пільгові грамоти собору Святої Софії та іншим церквам. У страшний голод, рятуючи людей від загибелі, він витратив всю казну. Князь Всеволод був доблесним воїном,. переможно ходив на ям (в 1123) і на чудь, але ніколи не брався за меч заради користі і влади.

У 1132, після смерті святого великого князя Мстислава, Київський князь Ярополк Володимирович, дядько Всеволода, слідуючи заповітом брата, перевів Всеволода до Переяслава Південного, що вважався старшим після Києва містом. Але молодші сини Мономаха – Юрій Долгорукий і Андрій Добрий, побоюючись, що Ярополк зробить Всеволода своїм спадкоємцем, виступили проти племінника. Не бажаючи міжусобиць, святий князь повернувся до Новгорода, але його прийняли з незадоволенням. Новгородці вважали, що князь був «вигодуваний» ними і не повинен був йти від них. «Ходив Всеволод в Русь, до Переяслава, – зазначив новгородський літописець, – а цілував хрест новгородцям, сказавши, «хочу у вас померти»».

Прагнучи відновити добрі відносини з новгородцями, князь в 1133 році зробив новий переможний похід на Чудь і приєднав до новгородських володінь Юр’їв. Але важкий зимовий похід 1135 – 1136 років на Суздаль закінчився невдачею. Свавільні новгородці не покаялися через Боже покарання і не могли пробачити поразки своєму князеві. Віче вирішило закликати князя з ворожого Мономаховичам роду Ольговичів, а святого Всеволода засудило на вигнання: «вигнання зазнав ти від своїх», – співається в тропарі святому. Півтора місяці князя з сім’єю, як злочинця, тримали під вартою на архієрейському подвір’ї, а коли прибув князь Святослав Ольгович, «випустили з міста».

Всеволод знову пішов у Київ, і дядько Ярополк дав йому в тримання Вишгородську волость під Києвом, де в Х столітті, у роки правління свого сина Святослава, жила свята рівноапостольна велика княгиня Київська Ольга (пам’ять 11 липня). Ольга, «міст Києва і Пскова неабияка доброта», захистила свого неправедно скривдженого нащадка: У наступним, 1137 році, жителі Пскова, які пам’ятали походи новгородсько-псковського війська під проводом князя, закликали його на псковське князювання, на батьківщину рівноапостольної Ольги. Це був перший Псковський князь, обраний з волі самих псковичів.

Славним діянням святого благовірного князя Всеволода-Гавриїла в Пскові була побудова першого кам’яного храму в ім’я Живоначальної Трійці, на місці дерев’яного, часів рівноапостольної Ольги. На іконах святого часто пишуть тримає в руці храм «об одином верху – Свята Трійця».

Тільки рік князював у Пскові святий Всеволод – 11 лютого 1138 він помер, проживши 46 років. Весь Псков зібрався на поховання улюбленого князя, не було чути церковного співу від народного плачу. Новгородці, отямившись, надіслали протопопа з Софійського собору, щоб взяти в Новгород його святе тіло, але князь відвернувся від Новгорода і раку не рушила з місця. Гірко плакали новгородці, каючись у невдячності, і молили дарувати їм хоч малу частку святого праху «на затвердження граду». За їх молитвам відпав ніготь від руки святого. Псковичі поклали святого Всеволода в храмі святого великомученика Димитрія. Поруч із труною поставили бойову зброю князя – щит і меч, що мав форму хреста, з написом по-латині «Честі моєї нікому не віддам».

В 1193 році мощі святого Всеволода були знайдені нетлінними, і з тих пір при його гробниці почалися зцілення. Російська Церква славить святого Всеволода, як сповідника, «що зазнало вигнання від своїх», а Господь прославив його, як вірного раба Свого чудесними зціленнями, що здійснювалися при його гробі.

Тропар Благовірного князя Всеволода – Гавриїла, Псковського чудотворця, глас 4

Від дитинства з’являвся ти, богомудрий княже Гавриїл, / Божественний сосуд, обраний Богом, / у благочесті вихований, віру непорочно виконував / і багато святих храмів збудував, / вигнання від своїх потерпів єси, / як і святі прабатьки твої, що братом забиті були. / З ними ж стоячи біля Святій Трійці, / молися, щоб заховалася країна наша / і всі ми спаслися.

Кондак Благовірного князя Всеволода – Гавриїла, Псковського чудотворця, глас 8

Багатомудро переселився в місто Псков, блаженний княже Гавриїл, / благим плодам Богу в цім житті був єси, / вічно квітнів чеснотами і, як Давид, добротою. / Через те єси отримав життя вічне на Небесах, / завжди споглядаючи Святу Трійцю. / Молися, щоб визволиться нам від усіх бід, та заспіваймо тобі: / Радуйся, ствердження міста нашого.

Тропар Благовірного князя Всеволода – Гавриїла, Псковського чудотворця (на отримання мощів), глас 4

Надійшло сьогодні нове всечесне свято, / перенесення гідний мощів / блаженного князя Гавриїла, / дуже радіють усі православні, / тому, усі вірні, / зібравшись у храм Живоначальної Трійці, заспіваймо: / Блаженний княже Гавриїле, / маючи відвагу до Христа Бога, / молися, щоб спастися тим, хто з любов’ю святкує пам’ять твою.

Кондак Благовірного князя Всеволода – Гавриїла, Псковського чудотворця (на отримання мощів), глас 8

Радуйся, Христового церква, / маючи в собі багате джерело чудес. / Сьогодні, в любові зібралися в тобі, люди твої, / для перенесення чесних мощів блаженного князя Гаврила, / заспіваймо пісню єдиному Богові в Трійці, радіючи, / що удостоїв нас бачити пречесний скарб, мощі його, / багато років приховані, наостанок же нам явлені. / і через молитви його до Бога від усіх бід позбудемося / і радісною душею і веселим серцем / вдячно заспіваймо: / радуйся, ствердження міста нашого.