В світських і релігійних (церковних) традиціях століттями виплекано правила тієї чи іншої поведінки, коли мова заходить про поминання і відзначення достойних героїв держави. На знак пошани до своїх видатних співвітчизників, а тим паче герої-воїнів, захисників Богом даної нам земної Батьківщини України, поважаючі себе, свій народ, свою державу, Церкву Христову, люди не цураються відкрито і привселюдно віддати належне ушанування і виявити свою вдячність та повагу до своїх захисників (спочилих і живих)… Одним із таких виявів є зокрема і шанобливе уставання з поваги і вдячності до полеглих і живих героїв.
На сьогодні в жодного свідомого українця, як і у прогресивного людства у світі, не має сумнівів та розбіжностей в оцінці антилюдської і окупаційної військової агресії московсько-путінського режиму Московії (Російської Федерації) проти України і українського народу. Саме через неоголошену окупаційну війну яку проти нас віроломно розгорнув московсько-путінський режим в 2014 – 2015 роках, наш український народ і наша Українська Держава втягнуті в кровопролиття. Саме на совісті московсько-путінських реанімованих комуно-кадебістів та ординсько-імперських терористів, “духовно” підтриманих керівництвом Російської Православної Церкви (Московського патріархату) на чолі із Московським патріархом Кирилом Гундяєвим, на сьогодні загубленно життя невинно закатованих і убитих десятків і десятків тисяч наших співвітчизників, мирних громадян і воїнів. І зрозуміло що в час біди, зовнішньої загрози і тим паче війни, український народ, віруючі, державні, політичні, громадські і церковні діячі повинні бути як ніколи єдині та об’єднання – бо у нас усіх одно біда, горе, загрози і небезпека від віроломного ворога.
Тож на фоні цих подій демарш промосковських керманичів УПЦ МП (структурного підрозділу Російської Православної Церкви (Московського патріархату) в Україні) митрополитів Онуфрія Березовського, Антонія Паканича у супроводі єпископа Іони (Черепанова) у Верховній Раді України 8 травня під час національного виголошення імен українських воїнів, яким присвоєно найвищу державну нагороду «Героя України» за мужність і героїзм в обороні Вітчизни від московсько-путінських окупантів (посмертно і живим), засвідчив тільки одне, наскільки ці церковні діячі є чужими для українського народу і далекими від розуміння сутності віри Христової…

Своїм сидінням, коли у залі Верховної Ради України всі присутні (державні, політичні, громадські, церковні діячі, ветерани другої світової війни, представники дипломатичних закордонних місій та засобів масової інформації) піднялись щоб у такий спосіб висловити свою повагу і вдячність до полеглих та живих українських воїнів-героїв, німе і беззмістовне сидіння церковних ієрархів УПЦ МП Онуфрія (Ореста в миру) Березовського (уродженця с. Коритне Чернівецької області), Антонія (Івана в миру) Паканича (уродженця с. Чумалево Закарпатської області), Іони (Максима в миру) Черепанова (уродженця м. Києва) стало не виявом протесту проти війни, як наразі незграбно намагаються пояснити в прес-службі УПЦ МП, а звичайним свіченням власного безкультур’я, невихованості, бездуховності, відсутності патріотизму, горя з розуму і запроданства, які призвели до того що високі за церковними чинами особи, не розуміючи чи може і розуміючі, привселюдно показали що загальнолюдські, загально християнські цінності та повага до свого (наразі бодай за громадянством і територією спільного проживання) українського народу для них нічого не варті… А взагалі дивуватись не потрібно, бо після смерті пріснопам’ятного Блаженнійшого Володимира Сабодана, Митрополита Київського і всієї України (якої так нетерпляче чекали і прискорювали в Кремлі і в Московській патріархії) Російська Православна Церква (Московський патріархат), головний ідеологічний провідник московсько-путінського режиму, домоглась свого – посадила на керівні посади в Українській Православній Церкві Московського патріархату (структурному підрозділі РПЦ (МП) в Україні) надійних, вірних і випробуваних (з належною підготовкою) своїх адептів. Тому демарш 8 травня з боку керівної «еліти» УПЦ МП засвідчив – чуже це керівництво як для України, Українського народу, Української Церкви, так і для свідомої частини українських православних (вірних і кліриків) в самій Українській Православній Церкві Московського патріарху. Вище наведений прикрий випадок у Верховній Раді України, свідком якого ми стали 8 травня, тільки іще раз підтвердив – настав час утвердити єдину помісну Українську Церкву із своїм Патріархом у Києві, а чужинським церквам слід відвести право на свою присутність, але зі своїми правдивим найменуванням і відповідним статусом зарубіжної церковної структури, щоб не обманювали і не одурманювали українців своїм словоблудством та імітацією смиренної молитовності, при реальному фарисействі, запроданстві, ворожості і лицемірстві по відношенню до всього українського.

Українці – час припинити насаджене нам впродовж останніх століть, чужинцями і ворогами, духовне (церковне) розділення! Ми нащадки одного і того ж великого українського народу. І Бог Отець і Спаситель наш Ісус Христос у нас усіх одні. За своє духовне (церковне) розділення ми заплатили і платимо надалі надзвичайно дорогу ціну. Ціна цього духовного (церковного) розділення несе у собі загрозу національного, територіального і державного розділення. Тож сьогодні, як ніколи раніше, настав час до єднання національного, державного і церковного. Для всіх нас і України нашої потрібна єдина помісна Українська Церква! І вирішити це питання повинен сам віруючий український народ! І нехай допоможе нам у цьому Всемилостивий Господь Бог!

Слава Україні! Героям Слава!

Архімандрит Віктор Бедь

9 травня 2015 року.

На догоду чужинцям, чужих держав, державно-церковних і церковних політики (як папського Ватикану, так і Московії (Російської Федерації)), «духовні керманичі» від Української Греко-Католицької Церкви показали світу іще раз, що українці розділені, і при цьому навіть цього не соромляться…

Церковно-канонічні і церковно-правові норми співжиття та взаємодії діючих в Україні церковних утворень і так є зрозумілими, вони в межах надуманих смертними людьми штучних правил та забобон, і при цьому в даному випадку насаджених українцям із зовні. Але для чого це чергове прилюдне посипання голови «попелом» ? Щоб папський Ватикан (Римо-Католицька Церква) і його складова структура Українська Греко-Католицька Церква чергове зробила реверанс перед Московською патріархією Російської Православною Церквою (МП) виправдовуючись на антиукраїнський випад московського митрополита Іларіона Алфеєва?

Таки не доросли до розуміння волі Божої і Його святих Заповідей. Таки багастраждальна історія розділення української нації так нічому і не навчила…

Брат чубить брата, на посміховище ворогів, і при цьому всі прикриваються одним і тим самим Отцем Небесним, вченням про еклезіологію та проповідують про єдність і любов десь там, у світлому майбутньому, через роки, десятиріччя, століття чи тисячоліття… А в реальному житті часу і волі виявити любов та солідарність один до одного не вистачає…

Байстрюки…

Це певно той випадок, за який главі УГКЦ архієпископу Святославу Шевчуку іще за свого земного життя неодноразово прийдеться червоніти та виправдовуватись, що його не так зрозуміли. Бо жодних виправдань неповинне було бути, мав лунати тільки осад щодо знахабнілої поведінки московсько-путінського посланця, навіть якщо він і був у єпископській мантії Московського патріархату РПЦ (МП).

Панове українці, церковні діячі і не церковні, переставайте гратись у чужоземну дипломатію та «богословське» словоблудство… Час до взаєморозуміння, взаємопідтримки і взаємоконсолідації для української нації вже давно пробив у набат. А ми все оглядаємось навколо, і прислухаємось до того, що хто і що про нас подумає і скаже, і як буде трактувати наші дії та слова, дивлячись на нас із свої дзвіниці…

Україна, українська нація, Українська Церква, як і Отець Наш Небесний у нас одні і ті самі… Тож чи не пора зібратись всім докупи у своїй хаті і сказати світу, ми є такі як є, ми єдині, у нас одна Українська Держава і Церква Христова!

Тоді і світ нікуди не дінеться і схиливши голову перед нами у пошані, визнає і нашу церковну еклезіологію.

А все інше це від неуцтва та лукавого…

Архімандрит Віктор Бедь

22 жовтня 2014 р.