Свято Народження Господа нашого Ісуса Христа за тілом це друге велике Господнє свято християнського календаря. До середини IV століття Церква Сходу святкувала Різдво і Хрещення Христа під ім’ям Богоявлення в той самий день, 6 січня. Різдво як окреме свято, яке відзначається 25 грудня, було введено на Схід із Заходу приблизно наприкінці IV століття.

Святитель Іоанн Златоуст, що вперше говорить про свято Різдва Христового, називає його «митрополією всіх свят» (μητρόπολιν πασῶν τῶν ἑορτῶν)[1] і повідомляє нам у 386 р., що «Хоче ще немає і хоч і ще немає і хоч і ще немає і хоч і ще немає і хоч і ще немає і хоч і ще і свято цей і відомий ще і знайомий нам».[2] Крім того, святитель Іоанн Златоуст вказує на те, що саме свято прийшло на Схід з Риму, де воно дбайливо зберігалося як «давня апостольська традиція», принесена туди святими Першоверховнимі апостолами Петром та Павлом.

З поділом колись єдиного свята та встановленням трьох окремих свят Різдва 25 грудня, Обрізання 1 січня та Водохреща 6 січня утворився так званий Додекаімерон (Δωδεκαήμερον), тобто. святковий період у дванадцять днів із 25 грудня по 6 січня. Так якось зберігалася давня єдність двох великих свят Різдва Христового та Хрещення Господнього.

Велике значення у свідомості Церкви нового свята Різдва та шанування його віруючими та особливо ченців, стали й умови встановлення передріздвяного посту. На це, безумовно, вплинув сорокаденний Великий піст, який передував Великодню.

Як і свято, пост, як підготовка до зустрічі дня народження Спасителя, вперше з’явився на Заході, де цей пост називався постом св. Мартина, бо він розпочався зі свята цього святого Західної Церкви. Те саме повторилося і в нас, де багато хто називає Різдвяний піст святого Пилипа, бо він починається, наступного дня після пам’яті апостола.

Перші історичні свідчення посту перед Різдвом, які у нас є, відносяться до V століття на Заході та 6 століття на Сході. Анастасій Сінаїт, патріарх Константинопольський Никифор Сповідник, преподобний Феодор Студит, а також патріарх Антиохійський Феодор Вальсамон – це ті автори, які повідомляють про цей пост.

Спочатку піст, як виявилося, був недовгим. Феодор Вальсамон, який пише в ХІІ столітті і, отже, інформує нас про те, що було в його час, ясно називає його «семиденним» (ἐπταήμερον). Але під впливом Великого посту і він був продовжений до сорока днів, не прийнявши, однак, суворості першого.

Як ми повинні постити? Протягом сорока днів ми не вживаємо м’ясо, молочні продукти та яйця. Однак, нам дозволено їсти рибу щодня – крім, звичайно, середи та п’ятниці – з початку до 17 грудня. Ми також подаємо рибу під час свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, незалежно від того, на який день він припадає.

З 18 по 24 грудня, напередодні свята, дозволено лише вино та ялинки, за винятком, звичайно, проміжних середовищ та п’ятниць, протягом яких ми дотримуємося посту без олії. Також із сухоїженням слід постити у перший день посту, 15 листопада, а також напередодні свята, якщо, звичайно, воно не припадає на суботу чи неділю.

Посилання:

1.Ομιλία εις τον μακάριον Φιλογόνιον 3, PG 48, 752.3, PG 48, 752.

2. Ομιλία εις την γενέθλιον ημέραν του Σωτήρος, PG 49, 351

архімандрит Симеон Куца

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело:  Αρχιμ. Συμεών Κούτσα, Η νηστεία της Εκκλησίας, εκδ. ΙΑ΄, Αποστολική Διακονία, Αθήνα, 2006