У радянські часи був зруйнований світогляд віруючої людини, попри те, що на Тернопільщині вплив радянської системи був значно менший, ніж на українських землях за Збручем. Але ми й досі маємо справу з наслідками того періоду, адже в радянському суспільстві ми втратили дуже важливий елемент християнського життя – розуміння того, що віра є частиною світогляду. На жаль, у сучасному суспільстві віра перетворилася на щось таке, чому людина присвячує вільний від основного заняття час і розділяє себе як християнина і як члена суспільства. У храмі людина щиро молиться, кається у своїх гріхах, а виходячи з храму, вона живе за законами суспільства, яке дозволяє давати і брати хабарі, обманювати, ставитися до своїх обов’язків не з повною відповідальністю, і це не вважається гріхом.

Звичайно, щоб оздоровити все суспільство, потрібна велика спільна праця, яку дуже часто покладають тільки на Церкву. Насправді ж це є спільною відповідальністю і влади, і самого суспільства, і кожної людини зокрема. Щоб наша духовність була не тільки на словах, щоб вона не була таким собі хобі, а щоб справді в нас був Дух Божий, нам потрібно працювати разом.

Перевиховати людей, які вже сформувалися як особистості, дуже важко. Інша справа молодь: діти, школярі, студенти, ті, хто зараз формується як духовна особистість. Тут якраз є найбільше можливостей для праці і водночас найбільше відповідальності. Адже ми розуміємо, що дитину виховує багато різних аспектів життя: не тільки шкода чи вуз, а, передусім, батьки, але також і суспільство, все те, що вона бачить довкола себе: вулиця, телебачення, інтернет, друзі, реклама, соціальні традиції поведінки тощо. Усе це формує дитину, і ми бачимо, що сьогодні вона може з усього цього почерпнути багато негативних прикладів.

Ми розуміємо, що гріх діє у світі. Як віруючі люди ми не можемо відкидати буття диявола. Як говорили святі отці, оскільки диявол не може зробити привабливим пекла, то робить привабливою дорогу до нього. І нині ми живемо в суспільстві, де диявол для оцих дітей робить дорогу до пекла привабливою. Наше ж завдання полягає в тому, щоб ця дорога до пекла не привабила дитину. Часто люди, далекі від справжнього духовного життя, сприймають те, що Церква прагне працювати з молоддю, прищеплювати їй правильний світогляд, як те, що Церква просто хоче виростити собі майбутніх парафіян, які будуть належати до певної конфесії.

Це зовсім не так. Прикро, що так думає багато не тільки пересічних людей, а й тих, від кого залежить формування нашого суспільства. Насправді Церква несе відповідальність за всіх людей, які є християнами, і від цього залежить і повнота віри, й ставлення до інших людей нашого суспільства.

Зважаючи на це, з одного боку, Церква може вільно працювати в суспільстві. З іншого – ця праця все одно обмежена заборонами, пересторогами, надмірною толерантністю сучасного суспільства, яке, схоже, толерантне до всіх, окрім християнства.

Насправді якщо ми говоримо про те, що Україна є християнською державою, зважаючи на те, що понад 90 відсотків населення країни є християнами, ми повинні говорити про Христа всюди і завжди, починаючи з дітей наймолодшого віку. Звичайно, що перш за все над цим мають працювати батьки: у віруючих сім’ях батьки, хресні батьки справді займаються формуванням дитини як особистості. Але, на жаль, таких практикуючих віруючих людей, які прагнуть знати істини віри, є не так багато. Більшість же вважає, що знає все ліпше від священика і не хочуть сприймати навчання. У такому разі дитина отримує спотворене виховання – часто напіватеїстичне, з насмішкою.

І там, де не допрацьовує сім’я, повинно братися за працю християнське суспільство. Дуже добре, що у нас до шкільного курсу введений курс «Основи християнської етики». Звичайно, це не вузькоконфесійний предмет. Погано, коли в тих чи інших навчальних закладах представники однієї конфесії мають абсолютний доступ до дітей. Головне ж у цьому предметі те, що він прищеплює основи християнської етики і культури, формує людину, яка є віруючою не тільки в храмі, а й у суспільстві, яка несе Христа іншим людям. Цю віру потрібно формувати в людині з раннього дитинства.

Виховуючи дітей, ми часто наводимо приклади видатних українців попередніх століть, їхні досягнення у царині науки й культури, патріотизм, їхню боротьбу за Україну. Але при цьому ми забуваємо, що для них християнство було не хобі, а основою світогляду. Ця людина не могла уявити себе невіруючою, відірваною від Закону Божого, від Христа. Так, і тоді люди грішили, але при тому розуміли, що це суперечить людській природі. Якщо ми тепер дійдемо до такого розуміння, то і злочинність буде нижчою, й аморальності не буде, тоді наше суспільство оздоровиться. А для цього нам потрібно формувати християнський світогляд наших людей.

Ця робота є дуже важкою. І братися до праці нам потрібно усім разом. Мойсей, вивівши народ ізраїльський з Єгипту, сорок років ходив по пустелі, щоб люди змінилися, перевиховалися, щоб ті, хто пам’ятав єгипетське рабство, вимерли. Дуже важливо, щоб і в нас вимерло оте радянське рабство. Ми повинні змінити себе, змінити суспільство, пустити у своє життя Христа як частину нашого світогляду. Без цього формування здорового суспільства неможливе. Утвердження Христа у нашому суспільстві суперечить толерантності, яка панує нині.

З медичної точки зору толерантністю вважається ослаблення організму, близьке до загибелі, коли організм не бореться з хворобами і вмирає. Тож вважати, що бути безбожником, сектантом так само нормально, як людиною віруючою, християнином, ми можемо лише, якщо хочемо, щоб наше суспільство вмирало. Якщо ж ми зробимо Христа невід’ємною частиною свого життя і світогляду, лише тоді матимемо здорове християнське суспільство. Саме з таким ставленням до цього питання ми маємо виховувати сучасних дітей і молодь. Це не означає, що вони не повинні знати про інші релігії та інші точки зору. Наше завдання – нести їм істину про Христа. Якщо ми віримо в Бога, любимо Бога, Україну й дітей, за яких відповідаємо, то повинні йти до них з вірою, любов’ю і Христом у своєму серці.

Нехай Господь благословить всіх наших педагогів, вчителів, викладачів християнської етики, нехай веде нас по шляху спасіння і оздоровлення нашого суспільства.

+ Нестор, архієпископ Тернопільський і Кременецький

Виступ архієпископа Тернопільського і Кременецького Нестора (УПЦ КП) на, обласній конференції на тему духовно-морального виховання у навчальних закладах Тернопільщини 9 червня 2017 року.

До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному. Бо весь закон в одному слові мститься: «Люби ближнього твого, як самого себе».

Гал. 5:13-14

Дороги отці, брати і сестри!

Всі ви знаєте про трагічні події, що нині відбуваються в Україні. Повстання відбуваються в різних місцях, але найбільш жорстке протистояння відбувається в Києві. Сотні наших братів і сестер потерпіли від злочинних дій влади – були важко поранені. Наші героїчні медики роблять все можливе, щоб вирятувати їм життя.

Але, як нам повідомляють, у лікарнях Києва вже катастрофічно не вистачає крові для переливання та операцій. Враховуючи той факт, що сьогодні почалася евакуація поранених у лікарні Західної України, очікується нехватка крові й тут.

Тому я закликаю кожного, хто має можливість і здоров’я, прийти в місцеві пункти переливання крові та безоплатно здати кров для поранених.

Благослови вас Господь!

+ Нестор,

 Архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький