Ми кажемо, що Вселенський Патріарх рівний іншим єпископам, бо він сам є єпископом, наступником Апостолів у служінні та управлінні Церквою. Його Всесвятість Вселенський Патріарх рівний іншим єпископам у володінні тими духовними дарами (харизмами) та священними обов’язками, які є унікальними для єпископату: здатність висвячувати інших єпископів, священників та дияконів, а також відповідальність за нагляд за територією, що знаходиться під його юрисдикцією, та за забезпечення того, щоб там вірно проголошувалося Євангеліє.

Водночас, Вселенський Патріарх є першим серед цих єпископів. Його повний титул — «Архієпископ Константинополя — Нового Риму та Вселенський Патріарх». Єпископи великих міст часто несуть відповідальність за території навколо цих міст і отримують титул архієпископа. Ті, хто відповідає за нагляд за величезними регіонами, що охоплюють цілі народи або навіть більші простори, відомі як Патріархи. У перші століття Церкви з’явилося п’ять Патріархів: у Римі, Константинополі, Александрії, Антіохії та Єрусалимі. Інші, зокрема Патріарх Московський, з’явилися пізніше в житті Церкви. Після Великого розколу між Церквами Риму та Константинополя в 1054 році Константинопольська Церква стала Першим Престолом (територією юрисдикції єпископа) Православної Церкви.

Основоположний канонічний порядок Церкви, заснований на Вселенських Соборах, надає Константинопольській Церкві священний обов’язок вирішувати розбіжності між Церквами. Цей обов’язок випливає з 9-го правила Четвертого Вселенського Собору, який відбувся в Халкедоні в 451 році: «Якщо єпископ або клірик має розбіжності з митрополитом області, нехай звернеться до екзарха Митрополії або до престолу Царського Міста Константинополя, і нехай там буде судимий».

Це найповніше свідчить про те, що означає для Вселенського Патріарха бути «першим серед рівних». Як єпископи, всі члени єпископату рівні, але якщо виникають розбіжності між єпископами або між Церквами, Константинопольська Церква має священний обов’язок їх врегулювати.

Виходячи з цих повноважень вирішувати розбіжності між єпископами, Вселенський Патріархат має виключне право скликати Священний Синод, оскільки він складається з єпископів з усього світу та призначений для вирішення питань, що можуть бути спірними. Вселенський Патріарх, оскільки він має цю вселенську владу, що охоплює всю Церкву (звідси й титул «Вселенський Патріарх», який виник у VI столітті), також має відповідальність за надання автокефалії (незалежності) регіонам, які раніше були частиною інших церковних юрисдикцій.

У сучасний час Вселенський Патріархат надав автокефалію Церквам Сербії (1920), Румунії (1925), Болгарії (1961), Грузії (1990), Греції (1850), Польщі (1924), Албанії (1937) та Чеських земель і Словаччини (1998). Зовсім недавно Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій надав автокефалію Православній Церкві в Україні у січні 2019 року.

Вселенський Патріарх двічі надавав автокефалію Церкві Русі . Перший раз це сталося в 1589 році, коли було вперше засновано Московський Патріархат, понад тисячу років після того, як Халкедонський Собор надав Константинопольській Церкві відповідальність за вирішення церковних спорів. Російський цар Петро Великий скасував Московський Патріархат у 1721 році. Майже два століття потому Вселенський Патріархат знову надав автокефалію Церкві Русі, коли Московський Патріархат був відновлений у 1917 році.

Однак важливо розуміти, що ці особливі обов’язки Вселенського Патріархату не утверджують Вселенського Патріарха як «православного Папу». Немає і не може бути «православного Папи»; влада Вселенського Патріарха в Православній Церкві дуже відрізняється від розуміння Римсько-католицькою Церквою влади Папи Римського.

Римсько-католицька церква навчає, що «Римська церква має перевагу звичайної влади над кожною іншою церквою, і що ця юрисдикційна влада Римського Понтифіка є одночасно єпископською та безпосередньою». (Перший Ватиканський Собор, Pastor Aeternus, 3.2) Це означає, що в Римсько-католицькій церкві Папа Римський має пряму владу над кожним іншим єпископом та юрисдикцію над кожним іншим єпископом, а також над усіма вірними.

Вселенський Патріарх, навпаки, не має безпосередньої чи юрисдикційної влади над Патріархами та єпископами, які не перебувають у межах його канонічної території. Він не має жодної влади, якої не мають інші Патріархи та єпископи, окрім відповідальності діяти як апеляційний суд та вирішувати спори між Церквами.

Римсько-католицька церква також вважає Папу непогрішним, тобто захищеним Богом від помилок, коли він стверджує, що щось є частиною християнської віри, в що всі віруючі повинні вірити. Вселенський патріарх не претендує на непогрішність; як православні християни, ми віримо, що Всемогутній Бог захищає Свою Святу Церкву від помилок лише в рамках вчень Вселенських Соборів.

І тому, коли Православна Церква навчає, що Вселенський Патріарх є «першим серед рівних», вона визнає, що він є одним серед багатьох братів-єпископів, а не суперєпископом, чия влада перевершує їх усіх. Такий православний погляд на Вселенський Патріархат і на єпископат загалом вірний канонічному порядку Церкви в першому тисячолітті, до розколу з Римською Церквою.

Понад усе, ми приєднуємося до Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія у невпинній молитві за трансформаційне вирішення розбіжностей та остаточне відновлення у Христі єдності в Єдиній, Святій, Католицькій та Апостольській Вірі.

Archons of Ecumenical Patriarchate

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»