І. Некоректність терміну «антисемітизм» та небезпека його використання в юридичній площині

Вже в першій статті вищезгаданого закону надається таке тлумачення терміну «антисемітизм»: «Антисемітизм – певне сприйняття євреїв, що виражається як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, установи, релігійні місця єврейської громади». Але, проблема в тому, що семіти – це велика група народів, яка включає арабів, палестинців, мальтійців, ассирійців, ліванців, а також ефіопські народи – амхара, тігре і тиграї. Ізраїльтяни є тільки одним із народів семітського походження, частка яких не перевищує 5% від загальної кількості всіх семітів. Тобто, коли підходити до терміну «антисеміт» з точки зору етнографії, то це визначення несприйняття або негативного ставлення до досить великої групи народів.

Отже, маємо природне запитання: Чому сьогодні термін «антисеміт» застосовується виключно як визначення нетолерантності до євреїв?

Якщо ми, звернемося до історичних фактів переслідування євреїв, зокрема описаних і єврейськими дослідниками, то зауважимо, що  головною причиною переслідування була їх віра – юдаїзм. Тому, цілком природно, що ці гоніння визначалися терміном «антиюдаїзм», але в другій половині ХІХ ст., переважно на території Німеччини, з’явилися світські політичні та економічні єврейські організації, для яких релігійний фактор не був основний. Тобто, досить багато членів цих організацій загалом були атеїстами або агностиками, але не поривали своїх зв’язків з єврейством. Ба більше, з точки зору юдаїзму, ці люди продовжували рахуватися саме євреями. Надалі, цей світський (націоналістичний)  по своїй сутності рух організувався в сіонізм. Таку реструктуризацію єврейства одним з перших зауважив німецький журналіст Вільгельм Марр (Wilhelm Marr), який першим застосував термін «антисемітизм» у своїй книзі «Перемога єврейства над германізмом» (Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum) [3], яка побачила світ у 1879 році.

Як не дивно, новостворений термін «антисемітизм» дуже сподобався саме активістам єврейської спільноти, як релігійним, так і світським. Адже, він дозволяв вивести протистояння між євреями та іншими народами з суто релігійної площини, підтримуючи кілька суто єврейських наративів:

–Цей термін відповідав вченню юдаїзму, що євреї є богообраним народом, який  не має споріднених народів. Тобто, термін «семіти» відноситься виключно до євреїв, а інші семітські народи, що сповідали іншу релігію, є цілком чужими.

– Будь яка критика єврейських структур (політичних та економічних), хоча вона і могла бути цілком природною та справедливою, подавалася євреями саме як переслідування єврейського народу.

Отже, з огляду на загальність терміну «антисемітизм» та його невідповідність існуючим етнографічним реаліям, досить велике коло сучасних науковців критикують його та пропонують перейти до більш конкретного визначення ксенофобії. Саме так записано в статті 161 ККУ, яка чітко говорить про відповідальність «за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та інш.»

Тепер перейдемо  до статті 2 згаданого вище закону №1770-IX, яка надає приклади «основних прояв антисемітизму».

У цій статті закону нашу увагу привертає кілька пунктів, розглянемо кожний з них окремо

1) «висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження»;

Ми не будемо казати про «неправдиві відомості», але дуже цікаво, як будуть тепер трактуватися цім законом певні факти в світлі наступних прикладів.

Так, відомий чернігівський письменник та журналіст Василь Чепурний на своїй сторінці у ФБ згадує: «Пригадую, коли ми працювали в «Сіверщині» і єдині в Україні писали, скажімо, про повстанського отамана Галаку чи про ката НКВД Говзмана, у єврейській газеті «Тхія» час від часу з’являлися статті тодішнього голови єврейської громади Семена Бєльмана про антисемітизм мій чи Олександра Ясенчука. … А писав знатно – наприклад, виступав проти перейменування вулиці Рокоссовського на проспект Левка Лук’яненка, бо, бачте, якийсь родич Бєльмана відпочивав разом з Рокосовським у санаторії і той був милою людиною, а Лук’яненко – антисеміт… Та вершиною писань заслуженого працівника культури України (!) Семена Бєльмана була стаття про вбивцю Петлюри, агента НКВД Самуїла Шварцбарда, яка завершувалася словами, що автор, тобто Бєльман, коли буде в Ізраїлі, покладе квіти на могилу Шварцбарда…»

Не менш цікава історія щодо дискусії навколо меморіалу «Бабин Яр», коли на цілком природну та ґрунтовну засторогу Мирослава Мариновича, членкиня Вченої ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» Вікторія Хітерер приховано звинуватила його саме в «антисемітизмі» [4].

Але найбільш красномовно у площині нашої розвідки виглядає реакція деяких членів єврейської (юдейської) спільноти на публікацію твору Іоана Золотоустого «Проти юдеїв», який був зміщений у «Повному збірнику творів Іоана Золотоустого» УПЦ КП 2009 р., який потім був передрукований кількома сайтами УПЦ КП та УАПЦ. У своїх коментарях єврейські дописувачі прямо обвинуватили православних українців, зокрема і архієреїв згаданих вище юрисдикцій, у «антисемітизмі» та закликали до втручання у процес державних правоохоронних інституцій.

Загалом, закон «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні» та самого визначення «антисемітизму», для науковців створює «мінне поле». Адже, практично копіюючи відповідні висновки сіоністів, деякі наукові заклади України визнали «антисемітами» в Україні наступні історичні постаті: Діодор, римський історик і письменник (30 до Р.Х. — 20 по Р.Х.); Сенека (4 до Р.Х. — 65 по Р.Х.), один з найзначніших філософських письменників стародавнього Риму; Тацит (55 — 120 по Р.Х.), відомий римський історик [5, ст. 124]… Отже, схвальний відгук про ці історичні постаті та цитування їх праці, цілком може бути трактовано як «пропаганда антисемітизму», тому українські науковці мають всі шанси проводити свої конференції в виправних колоніях. Тобто, сьогодні, одному Богу відомо, як будуть трактувати це судові експерти та судді.

При цьому, на наш погляд, найбільша небезпека очікує релігієзнавців, які читають лекції про юдаїзм або його досліджують, бо мусять давати інформацію щодо «Талмуду».

Талмуд є великим кодексом релігійно-юридичних правил життя євреїв, він складається з 63 книг і 524 розділів і часто видається в 18 великих томах та був написаний рабинами між 200 і 500 рр н.е. Приведемо деякі його положення, цитування або розбір яких чітко можна трактувати як розпалювання ворожнечі неєвреїв до євреїв [6]:

1. Sanhedrin 59a: «Вбивство гоя подібно вбивства дикої тварини».

2. Aboda Zara 26b: «Навіть кращих з гоїв слід вбивати».

3. Sanhedrin 59a: «Гой, сунувши ніс до Закону (Талмуд) винний і карається смертю».

4. Libbre David 37: «Повідомляти гоям щось про наші релігійні відносини рівнозначно вбивству всіх євреїв, так як якщо б вони дізналися чому ми вчимо про них, вони б убивали нас відкрито».

5. Libbre David 37: «Якщо євреєві нададуть слово для пояснення будь-якої частини книги рабина, він повинен давати тільки брехливі пояснення. Той, хто коли-небудь порушить цей закон буде вбитий».

6. Yebhamoth 11b: «Сексуальні зносини з дівчинкою дозволені якщо дівчинці є 3 роки».

7. Schabouth Hag 6d: «Євреї можуть давати брехливі обіцянки для відмовок».

8. Hikkoth Akum X1: «Не рятуйте гоїв в разі небезпеки або смерті».

9. Hikkoth Akum X1: «Не виявляйте милосердя гоям».

10. Choschen Hamm 388,15: «Якщо може бути доведено, що хтось віддав гроші ізраїльтян гоям, повинен бути знайдений спосіб після розсудливого відшкодування збитків стерти його з лиця землі».

11. Choschen Hamm 266,1: «Єврей може мати все що він знайде якщо це належить акуму (гою). Той, хто повертає власність (гоїв) грішить проти Закону, збільшуючи силу правопорушників. Однак заслуговує похвали, якщо загублена власність повертається на славу імені Бога, тобто коли християни будуть хвалити євреїв і дивитися на них як на чесних людей».

12. Szaaloth-Utszabot, The Book Of Jore Dia 17: «Єврей може і повинен клястися у брехні коли гої запитують про те чи є щось в наших книгах проти них».

13. Baba Necia 114,6: «Євреї — людські істоти, а інші нації світу не люди але звірі».

14. Simeon Haddarsen, fol. 56-D: «Коли прийде месія кожен єврей буде мати по 2800 рабів».

15. Nidrasch Talpioth, стор. 225-L: «Єгова створив неєвреїв в людській подобі щоб євреям не довелося користуватися послугами тварин. Отже неєвреї — це тварини у формі людини, які засуджені служити євреям удень і вночі».

16. Aboda Sarah 37a: «Дівчата гоїв з 3-річного віку можуть піддаватися насильству».

17. Gad. Shas. 22: «Єврей може мати неєврейську дівчинку але не може одружитися з нею».

18. Tosefta Aboda Zara B5: «Якщо гой уб’є гоя або єврея він повинен відповісти за це, якщо ж єврей уб’є гоя, на ньому немає відповідальності».

19. Schulchan Aruch, Choszen Hamiszpat 388: «Дозволяється вбивати викривачів євреїв скрізь. Дозволяється вбивати їх навіть до того як вони почали викривати».

20. Schulchan Aruch, Choszen Hamiszpat 388: «Вся власність інших націй належить євреям, які таким чином мають право користуватися всім без сорому».

21. Tosefta Aboda Zara VIII, 5: «Як визначити слово грабіж? Гою заборонено красти, грабувати, брати жінок і рабів у гоя або єврея. Але євреєві не заборонено робити все це по відношенню до гоїв».

22. Seph. Jp., 92, 1: «Бог дав євреям владу над майном і кров’ю всіх націй».

23. Schulchan Aruch, Choszen Hamiszpat 156: «Якщо євреєві заборгував гой, інший єврей може піти до гоя і пообіцявши йому грошей, обдурити його. Таким чином гой розориться і перший єврей заволодіє його власністю за законом».

24. Schulchan Aruch, Johre Deah, 122: «Єврею заборонено пити вино з келиха до якого доторкався гой, тому що його дотик міг зробити вино нечистим».

25. Nedarim 23b: «Той, хто хоче щоб всі його обіцянки, дані за рік стали недійсними, нехай встане на початку року і скаже: Всі обіцянки, які я можу дати протягом року анулюються. Тепер його обіцянки недійсні»…

Також, невідомо, чи буде порушенням цього закону вказування походження таких осіб, як Лев Троцький, Розалія Землячка (Залкінд), Лазар Каганович та інш. Адже розпливчате формування цілком дозволяє притягнути за це до кримінальної відповідальності.

2) «виготовлення, поширення будь-яких матеріалів, що містять антисемітські висловлювання, а також публічне використання матеріалів, символів та зображень антисемітського змісту»;

Тут дуже нам дуже цікаво, хто буде проводити подібну експертизу і за якими відзнаками будуть визначать саме «антисемітські висловлювання»? Для ілюстрації можливого порушення закону через цитування та розповсюдження певних творів, приведемо декілька цитат.

Діодор, повідомляє у своїй «Загальній історії», що друзі пануючого царя Антіоха (175—163 рр. до Р.Х.) радили йому цілком винищити юдеїв «оскільки серед всіх народів вони є єдиними, які не хочуть зближення ні з якими іншими народами і дивляться на всіх, як на своїх ворогів». Після виходу з Єгипту,- розповідає Діодор,- вони влаштувалися в області Єрусалиму і «утворивши єврейський народ, передавали йому по спадку ненависть до гоїв»

Сенека, — «Звичаї цього злочинного народу настільки зміцнилися, що широко розповсюджуються у всіх країнах; переможені нав’язали свої закони переможцям».

Тацит, — Доки ассірійці, мидінці і перси володіли Сходом — юдеї були частиною їх підлеглих, яка найбільш зневажалася. Після того, як влада перейшла у руки македонців, цар Антіох зробив спробу знищити їх марновірства і ввести серед них грецькі звичаї, щоб перевиховати цей огидний народ».

Лур’є Соломон (1891-1964), радянський історик, у своєї праці «Антисемітизм у стародавньому світі» відзначає: «Я безумовно примикаю до тієї групи учених, які, виходячи з одного того, що скрізь, де тільки не з’являються євреї — спалахує антисемітизм, — роблять висновок, що антисемітизм виник не внаслідок яких-небудь тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих або інших властивостей, характерних єврейському народу» [7, ст. 1]

Бернар Лазар (1865-1903), французький публіцист і громадський діяч єврейського походження: «З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, — витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися».

Таким чином, діючий закон України № 1770-IX, вже в своєму визначенні власне «антисемітизму» та «антисемітських дій», зроблений в ліпших традиціях радянського судочинства та дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності дуже широке коло осіб. Під його дію може підпадати будь-яка людина або організація через критику єврейських структур та (або) їх діяльності, а також цитування та розповсюдження творів деяких авторів, які аніяким чином не вважаються «антисемітами» по-за єврейським середовищем [8, ст. 42].

ІІ. Єврей – національна чи релігійна відзнака?

Ще кілька дуже дивних положень закону України № 1770-IX міститься в ст. 2:

а) «Заперечення у праві самоідентифікації осіб єврейського походження»;

В українському паспорті графа «національність» відсутня. Також у сучасних свідоцтвах про народження «національність» батьків чи дитини не вказується. Графа «національність» була вилучена з документів реєстрації актів цивільного стану ще у 2002 році.

Тому, офіційно (і неофіційно) ніхто не може заперечить людині самоідентифікувати себе ким завгодно. Але, у контексті нашої розвідки, це можуть зробити єврейські інституції через єврейську релігійну традицію та сучасні закони Ізраїлю.

Подібне на те, що, намагаючись захистити євреїв від «антисемітизму», автори закону вирішили обвинуватити в антисемітизмі… положення юдаїзму та Ізраїль. Власне, це вони і зробили, уводячи вищеназвану норму в закон.

Отже, трохи історичних прикладів…[9]

Був такий католицький чернець-кармеліт брат Даніель. Народився в єврейській родині в 1922 р., тоді його звали Шмуэль Аарон Руфайзен (у подальшому, після прийняття християнства, – Освальд Руфайзен). У березні 1945 року Руфайзен повернувся до Польщі, переїхав до Кракова і прийняв католицтво. Навчався на священника і став монахом-кармелітом. Ідентифікував себе саме євреєм.

У 1962 року брат Даніель побажав, відповідно до «Закону про повернення», отримати ізраїльське громадянство та право на репатріацію, але йому було відмовлено. Більшістю голосів проти одного ізраїльський «Верховний суд Справедливості» ухвалив, що католицький чернець, який пережив голокост, незважаючи на те, що народився і виріс євреєм, не має права на репатріацію до Ізраїлю згідно із «Законом про повернення». Це рішення було викликано тим, що брат Даніель «сповідував іншу релігію і за власним бажанням залишив єврейський народ», що зрештою позбавило його права на репатріацію в Ізраїль. Тобто євреї відмовили йому в праві називати себе євреєм.

Власне, в подібній трактовці немає нічого нового. Ще в часи Великого Князівства Литовського та Речи Посполитої, євреї, що приймали християнство, виходили зі своїх громад та більш не вважалися євреями. Була навіть окрема категорія шляхти єврейського походження, яка називалася «неофітами». У подальшому, вона асимілювалася з місцевим населенням і тільки певні відзнаки (прізвище та шестикутна зірка на гербах) видавали саме єврейське (юдейське) походження цих родів [10].

Така сама практика була і в Російській імперії – євреї (юдеї), які приймали християнство, вже такими не вважалися та на них не розповсюджувалися обмеження, накладені саме на євреїв.

Отже, з релігійної точки зору (юдаїзм), а також світській (сіонізм, закони Ізраїлю), існує спільна думка про те, що «єврей, який вірить в Ісуса», перестав бути євреєм згідно з національним визначенням слова «єврей».

Ба більше, постанови Ізраїльського Верховного суду Справедливості (найбільш відомі з яких у справі Бересфорда від 1987 року та справі Кендала від 1990 року) свідчать, що навіть месіанський єврей є християнином, тобто згідно із Законом про повернення «сповідає іншу релігію», і, відповідно, не має права на репатріацію. Тобто, і юдаїзм, і світське законодавство Ізраїлю, не визнає їх євреями.

Варто відзначити, ми скористалися прикладами переходу євреїв (юдеїв) у християнство, бо це було найбільш поширено на українських, білоруських та польських землях. Однак така сама практика вживається євреями до всіх, хто покинув юдаїзм та перейшов у іншу релігію.

Натомість в юдаїзмі існує складаний обряд «Гіюр», які дозволяє будь-якій людині прийняти юдаїзм. Той, хто перейшов у юдаїзм, має ті самі права у рамках спільноти вірних юдеїв, які мають євреї від народження. Відповідно і законами Ізраїлю такі особи вважаються євреями.

Отже, жорстка, виключно радянська, прив’язка єврейства виключно до національності, без врахування власне підходу юдаїзму та традицій єврейської спільноти, аніяк не відповідає юдаїзму та самоідентифікації єврейської спільноти, яка викладена в законах Ізраїлю. Тобто людина може себе ідентифікувати як єврей, але з точки зору єврейської спільноти таким не є. Ксенофобію (антисемітизм), у вигляді невизнання людини євреєм, тут виявляє саме єврейська спільнота (чи держава Ізраїль), яку, на думку авторів, мусить захищати закон України № 1770-IX «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні»… Тут навіть не треба доводити, що відбувається примус по відношенню до єврейської (юдейської) громади, через карне законодавство, що є чисто радянським підходом.

б)«Нетерпимість до осіб неєврейського походження, які були ідентифіковані як особи єврейського походження».

Чи не найбільш заплутаний тезис 2-ї статті закону №1770-IX. Незрозуміло хто буде ідентифікувати людину та хто буде висловлювати до неї нетерпимість. Таке враження, що автори знову посилаються на Ізраїльське законодавство, яке поширило право на репатріацію до Ізраїлю до третього покоління (тобто тих, у кого навіть бабця або дід був євреєм і хто не сповідує «іншу релігію). Це значить, що людина може не вважати себе євреєм, але коли вона є атеїстом, то Ізраїль вважає її саме євреєм. Знову маємо справу з калькою з радянських законів примусу… Але тут є дуже цікавий момент, адже «нетерпимість» до подібних осіб висловлюють саме ортодоксальні юдеї.

Друга версія – це нетерпимість до людей, які прийняли юдаїзм та, як ми вже відзначали вище, вважаються ним та Ізраїлем саме євреями. І тут ми вже бачимо приховану погрозу представникам інших конфесій, найперше – українським християнам.

ІІІ. Християни України на «мінному полі» через закон № 1770-IX

3.1. Кримінальна відповідальність за осудження особи, яка покинула християнство та перейшла в юдаїзм

Будь яка людина, яка сповідала іншу релігію або була атеїстом, може добровільно прийняти юдаїзм через відповідну процедуру та буде вважатися євреєм. Формально вона не має єврейського походження, але вже ідентифікується єврейською спільнотою саме євреєм. Коли до переходу в юдаїзм така людина була християнином, то цілком природно вона буде негативно сприйматися християнами всіх конфесій. І тут маємо дуже небезпечне положення закону «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні».

Трактування терміну «нетерпимість» є дуже широким. Навіть відмова вітатися з людиною, яка зрадила християнство та перейшла в юдаїзм, можна назвати «нетерпимістю», вже не кажучи про інші, більш жорсткі випадки. Особливо, це стосується архієреїв та священників, які публічно засуджують зраду Христу.

Отже, складається парадоксальна ситуація: Висловлюватися з амвону (або в інший спосіб) публічний осуд особи, яка покинула християнство та перейшла в будь-яку іншу релігію, крім юдаїзму, можна. А коли ти публічно висловив осуд людини, яка перейшла в юдаїзм – це вже порушення закону і ти несеш кримінальну відповідальність.

3.2. Через закон № 1770-IX «небезпечним» є Євангеліє та житія святих

У світлі закону «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні», кілька положень ст.2 дозволяють притягнуть до відповідальності будь якого християнина, які публічно буде читати, розповсюджувати та (або) коментувати Євангеліє, а також вшановувати деяких святих. Мова йде про наступні положення:

– «висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження;

– публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання».

Так, на думку правників, формально під це підпадає тексти всіх Євангелістів, які розповідають про зраду та страту Христа. Адже взяття під варту Ісуса Христа відбулося загоном «війська та служби від первосвящеників і фарисеїв», а натовп юдеїв волав «Розпни Його». У світлі вищезгаданого закону, це цілком можна трактувати як висловлювання відомостей «ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження». Також це можна підвести під «публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення».

Ще більшу небезпеку для християн, зокрема православних, викликає шанування та публічне розповсюдження житія деяких святих мучеників, які були страчені юдеями, через юдеїв або їх страта була схвально прийнята юдейською спільнотою. Тут мусимо згадати тільки тих, які є в Церковному Календарі ПЦУ та всіх інших Православних Церков:

Святий першомученик Стефан — вважається першим християнським мучеником. Його було побито камінням за рішенням Синедріону через проповідь про Ісуса Христа;

Яків Праведний (брат Господній) — за церковним переданням та свідченнями історика Йосипа Флавія, був скинутий з даху Храму в Єрусалимі та добитий камінням або палицею;

Апостол Яків Заведеїв — був страчений царем Іродом Агріппою I, що було схвально сприйнята юдейською верхівкою того часу. Тут ми знов стикаємся з небезпекою через Біблію, бо ця подія у ній описана (Дії 12:1-3).

Мученик Гавриїл Білостоцький — у 1690 році був викрадений євреєм-орандарем з того ж села, замучений і викинутий в поле на поживу птахам. Деякі джерела висувають гіпотезу, що це було ритуальне вбивство. Канонізований у 1820 році Константинопольським патріархатом, що автоматично означає його шанування всіма Православними Церквами.

Отже, ми можемо без застереження казати про християнських мучеників, які були вбити язичниками або мусульманами, але коли будемо казати про вбитих євреями (юдеями) або через них, то цілком можемо опинитися в в’язниці згідно закону «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні»

IV. Деякі висновки

Закон України №1770-IX «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні» суперечить Конституції України (зокрема ст. ст. 8, 21, 24), бо ставить одну з національних меншин вище за інші. А покарання за його порушення, викладені в законі №2037-ІХ, непропорційно жорсткі.

Текст закону №1770-IX, особливо кілька положень ст. 2, дуже загальні. Вони дозволяють розпочати кримінальне провадження та вжити покарання до дуже великого кола осіб, зокрема науковців, особливо релігієзнавців та філософів, та практично всіх християн України.

Скерований проти ксенофобії відносно євреїв, як це подають його творці та прибічники, цей закон, через пункт ст. 2 (Заперечення у праві самоідентифікації осіб єврейського походження) підводить під можливість застосування покарання юдейськім (єврейськім) громадам та їх керівництву, які не визнають євреями осіб, що з’являються такими по праву народження, але добровільно перейшли в іншу релігію.

V. Посилання:

1. Закон № 1770-IX «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні»

2. Закон №2037-ІХ «Про внесення зміни до статті 161 Кримінального кодексу України для реалізації положень Закону України «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні»» 

3. Marr Wilhelm: Der Sieg des Judenthums über das Germanenthum. Bern : Costenoble 1879 

4. Вікторія Хітерер. Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр”: що не так із критикою майбутнього меморіалу?

5. Карасевич А.О, Шачковська Л.С. ПОЛІТОЛОГІЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ Навчальний посібник для вищих навчальних закладів Книга І ЛІТЕРИ – А, Б, В. Умань, 2016. Це видання «Рекомендовано Вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, як навчальний посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів 19 травня 2016 року». Ми знайшли російськомовне єврейське видання, звідки автори переклали ці факти та його першоджерело 1989 р. на іврите.

6. Частина вже була викладена: Каленик Лисюк. Народ хоче знати правду. 1967.

7. С. Лурье. Антисемитизм в древнем мире, М., 1922. 

8. Bernard Lazare. L’Antisemitisme Т. I. Paris, 1894

9. Тут і далі ми використовуємо статтю одного з провідних ізраїльських адвокатів Джошуа Пекса «Репатріація до Ізраїлю згідно із Законом про повернення після прийняття християнства»

10. Ryszard T. Komorowski. Herby szlachty pochodzenia żydowskiego