Щоб відшукати в єгипетській чернечій літературі справжні і ясні свідоцтва про практику Ісусової молитви, ми повинні звернутися до більш пізніх робіт, що збереглися  коптською мовою. Однією з головних є «З чеснот батька нашого праведного – великого авви Макарія» [6]. Мені хотілося б проаналізувати ці тексти, які не удостоїлися досі належної уваги з боку істориків Ісусової молитви.

Ченцеві, який приходив до Макарію сповідувати свої гріхи, він давав наступне повчання: «Тримайся, син мій. Тримайся Того, Хто не має ні віку, ні походження; Хто буде стояти повік і не має кінця; Хто є притулок тих, хто сподівається тільки на Нього, чиє ім’я – солодкість на устах кожного, Хто є сама насолода, досконала життя, Хто володіє скарбом непереборним благодаті; Господь наш, Ісус Христос; нехай буде твоєю силою, твоєю допомогою, твоїм прощенням!» [7]. Постійне призивання імені Ісуса є певніше засіб спасіння. Про це говорить і авва Аммон, яка радить братові спасатися, старанно повторюючи молитву митаря. Благання про прощення, крик про допомогу тут явно не виражені, але ім’я Христа розцінюється як єдине, що може принести допомогу і милість.

У одній історії з цієї ж книги розповідається, як одного разу до Макарію прийшов Євагрій, охоплений пристрасними плотськими помислами: «Отче, – промовив він, – скажи мені слово, щоб я міг жити». Макарій відповів метафорично: «Прив’яжи мотузку до щогли, підніми вітрило, і по милості Господа нашого Ісуса Христа човен пройде бурхливий океан, пройде по підступним морським хвилям, мине сумовитий морок цього суєтного світу». І запитав Євагрій: «Що є човен, що є мотузка і що є щогла?» Авва Макарій пояснив: «Човен – твоє серце: випробовуй його! Мотузка – твій розум: прикріпляй його до Господа нашого Ісуса Христа; Він є щогла, він приборкує хвилі бурхливого океану, які прагнуть потопити праведних. Хіба важко з кожним видихом вимовити: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене! Благословен Ти, Господь наш Ісус Христос: допоможи мені»?» І, використовуючи інший морський образ, продовжував: «Поки риба хлюпається у хвилях, її легко вловити, і вона навіть не помітить цього. (Під хвилями маються на увазі порочні насолоди цього світу, а під рибою – той, хто віддається цим задоволенням. – А.Г.) Але якщо ми будемо весь час триматися за спасительне ім’я Господа нашого Ісуса Христа, то Він уловить диявола (пор.: Іов 40:25, 26) завдяки тому, що Він зробив для нас; а ми, слабкі люди, дізнаємося з цього, що допомога приходить від Господа нашого Ісуса Христа» [8]. Тут закликання імені Ісуса, завжди допомагаю і рятівне, супроводжується явною благанням про допомогу та милосердя: «Помилуй мене … допоможи мені!» Слід загострити увагу на ще на один момент. Заклик вимовляється з кожним видихом. Це означає, що закликання не тільки безперервне, але відповідає ритму нашого дихання, про що часто говориться у роботах ісихастів.

Закликати «спасительне» ім’я Ісуса – значить переконатися у присутності, близькості до нас Самого Спасителя, Який зцілить нас від тілесних і душевних недуг.

Одного разу Макарій пішов провідати якогось старого ченця, який через тяжку хворобу не вставав з ліжка. Цей старець мав схильність постійно закликати «спасительне і благословенне ім’я» Ісуса. Макарій запитав про його здоров’я (або спасіння; коптське слово має обидва значення). Той бадьоро відповів: «Я з ретельністю споживаю цей солодкий хліб життя – священне ім’я Господа нашого Ісуса Христа; і занурився я у солодкий сон, і побачив явлення Царя – Христа в образі назоретянина. Він тричі сказав мені: «Дивись! Це Я, і ніхто, як Я». Тоді я прокинувся у великій радості та забув про свої страждання» [9].

У всіх цих текстах особливо підкреслюється «солодкість», яку відчуває той, хто присвячує себе призивання імені Ісуса Христа.

Одного разу молодий чернець запитав у Макарія: «Отче, скажи мені, що таке насолода і що таке гіркота?» (Пор.: Як. 3:11). Макарій, використовуючи барвисте порівняння, відповів: «Кажуть, що, коли мати опускає малюка на землю, вона дає йому в руку щось солодке, щоб він не тягнув у рот всяку гидоту. Порівняй це з гріхом і насолодами; а солодкість – це Господь наш Ісус Христос, Його благословенне ім’я, дорогоцінна перлина» [10] (пор.: Мт. 13:45). Натхненний фразою з Послання апостола Якова 3:1, у іншому місці він говорить: «Та не закінчиться з джерела скарбниці нашого серця потік гіркої води [тобто поганих помислів], але невпинно буде виходить з нього насолода, що є Господь наш Ісус Христос» [11].

Найпоширенішим способом молитви серед єгипетських ченців було meletê – «міркування»: під цим слід розуміти невпинне читання Святого Письма sotto voce (напівголосно) і по пам’яті. Ця вправа давало їм можливість виконувати відразу дві обов’язкові заповіді: займатися фізичною працею і невпинно молитися: labora manibus tuis et ora Deum incessanter [12]. Ісусова молитва прекрасно підходить для цього способу моління.

Одного разу один брат попросив Макарія пояснити йому наступний вірш: «Бо думка серця мого нехай будуть перед лицем Твоїм» (Пс. 18:15). Макарій відповів: «Немає думки вище повторення спасительного і благословенного імені Господа нашого Ісуса Христа, постійно в своєму розумі зберігається, як сказано: «Як ластівка видавав я звуки, мов той голуб» (Іс. 38:14). Так і раб Божий – міцно тримається за спасительне ім’я Господа нашого Ісуса Христа» [13].

У деяких текстах збірки цей метод роздумів описаний досить докладно. Ми вже бачили, що закликання імені Ісуса пов’язано з диханням, з ритмом якого воно поєднано. Як подих має вдих, видих і паузу між ними, так і молитва складається з двох частин: звернення і прохання. Про це йдеться в іншому вислові, що приписується Макарію: «Дбайливо зберігай ім’я Господа Ісуса Христа у скорботнім серці; нехай воно виходить з уст ваших, і знову повертається до тебе; Не зв’язуй ним ніяких образів у своїх думках, але будь уважний, коли вимовляєш його: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене!» Потім, під час короткого відпочинку, ти відчуєш у своїй душі спокій Божества; Він вижене морок пристрастей, яким заповнена твоя душа, і очистить її до стану, схожого з тим, яке було у Адама в раю; цей благословенний ім’я, яке святий Іоан Богослов назвав «світло світу» (Ін. 8:12), та насолода, якої ніколи не можемо насититися, істинний хліб життя» [14]. Фраза «не зв’язуватися з ним ніяких образів» (prosôpon) не зовсім ясна. Це дещо нагадує «чисту молитву» Євагрія: хто молиться, не повинен мати у своєму розумі ні картин, ні зорових образів; вся його діяльність повинна зводитися до простой уваги; тоді він відчуває в собі мир (anapausis) Божий. Зсередини його виливається світло, і він у цьому стані чистої молитви знаходить щось від первісної чистоти.

Майже у всіх цих текстах, особливо в кінці останнього процитованого уривка, зустрічається вираз, на який ми поки не звертали великої уваги: ім’я Ісуса є хліб, дуже солодка їжа. Розвиваючи цю думку, у наступному тексті наводяться порівняння, які добре описують вид «роздуму», що складається у призиванні ім’я Ісуса.

Один брат запитав Макарія: «Яке найкраще заняття для ченця в його аскетичного життя?» Макарій відповів: «Блажен той, хто невпинно, з біллю у серці тримається за благословенне ім’я Господа нашого Ісуса Христа, бо воістину в аскетичних вправах немає нічого кращого, як ця благословенна їжа, якщо ти їси її безперервно, як вівця пережовує свою жуйку і відчуває її солодкість до тих пір, поки вона не проникне в її серце і, немов єлеєм, заповнить всі її нутрощі. Подивися, як радіє вівця, наповнена солодкістю тієї жуйки, що жує вона у роті своєму. Нехай дарує нам Бог так само солодкий єлей ім’я Свого!» [15].

У іншому, дуже барвистому уривку, Макарій має інше, ще більш яскраве порівняння: «Я пам’ятаю, як в дитинстві, коли я жив у домі свого батька зауважив, що старі жінки і молоді дівчата постійно щось жують з тим, щоб підсолодити слину і відбити поганий запах з рота, і таким чином зволожити і освіжити свої нутрощі. Якщо цей предмет матерії може дати стільки солодощі тим, хто його жує, наскільки більше може дати їжа життя, джерело спасіння, джерело живої води, солодкість самого солодкого – Господь наш Ісус Христос, від безцінного і благословенного імені Якого біси зникають, як дим, коли чують його з наших вуст. Це милостиве ім’я, якщо ми невпинно повторюємо його і невпинно розмірковуємо про нього, просвіщає розум, приводить в рух душу і тіло, виганяє всі погані помисли з безсмертної душі і відкриває їй небесне і перш за все Того, Хто вище всіх, – Господа нашого Ісуса Христа , Царя царів, Володаря володарів, небесну нагороду тим, хто всім серцем шукає Його» [16].

Ці тексти підтверджують давно усталену практику Ісусової молитви, але чи є вони справжніми висловлюваннями Макарія Єгипетського – засновника чернечого життя в Скитської пустелі? Якщо так, то вони свідчать про те, що Ісусова молитва була відома єгипетським ченцям ще у IV столітті.

Збірник «З чеснот святого Макарія», в якому вони збереглися, складений з текстів різного походження. У ньому зустрічаються вислови святого Макарія, які вже є у більш ранньому збірнику «Apophtegmata» і тому претендують на справжність. Деякі уривки взяті з відомих «Духовних настанов», що дійшли до нас під ім’ям Макарія, сирійське походження яких, однак, не підлягає сумніву. Тексти, які стосуються Ісусову молитви, неможливо відшукати десь ще. Можливо, вони відносяться до пізніших текстів цієї збірки.

Коли ж він був складений? У ньому на це немає вказівок, проте можна позначити приблизні часові рамки завдяки іншим роботам, які, очевидно, були написані в цей період. У бахаїрському рукописі, в якому він зберігся (Vatican Coptic MS 64), міститься також життєпис святого Макарія, з яким тісно пов’язаний збірник його «чеснот». У цьому житії зустрічаються згадки, за якими ми можемо віднести цей збірник до початку арабського періоду – друга половина VII століття або перша половина VIII століття [17]. Таким чином, «Чесноти святого Макарія» були складені у першому столітті арабського панування. Вірогідно, що інші книги, в яких містяться згадки про практику Ісусової молитви, відносяться до того ж періоду. Одна з них, що міститься в цьому ж рукописі, являє собою збірник апофегм (apophtegmata) святого Антонія. У ньому описано, як він дає такі поради молодому ченцеві: «насичується свою душу Божим словом, у недосипанні, у молитві, а перш за все – невпинним пам’яттю про ім’я Господа нашого Ісуса Христа, і таким чином знайдеш вміння перемагати злі помисли» [18] . Ще одним документом є «Житіє святих Максима і Дометія», в якому містяться життєпис двох юних чужинців, які приїхали, щоб стати ченцями під керівництвом святого Макарія [19]. Вони представлені як сини імператора Валентинина. Там ми читаємо, як одного разу ці два святих дорікали авву Пшої, свого майбутнього біографа, за надто приземлену мову: «Ми ж говорили тобі кілька разів, брат Пшої: сидиш ти з нами чи перебуваєш у себе, невпинно тримайся за спасительне ім’я Господа нашого Ісуса Христа, бо справді, якби це священне ім’я було в твоєму серці, ти б не говорив, що ти робиш. Надалі будь дуже уважний до себе і не зневажай спасительним ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, але весь час бережи його в серці своєму» [20].

Ці літературні свідчення про те, що Ісусова молитва була відома і практикувалася серед єгипетських ченців у VII-VIII століттях, підтвердилися кілька років тому новими епіграфічними даними. У квітні 1965 року в ході розкопок в древньої пустелі Келії між пустелями Скит і нітрит, добре відомими по «Apophtegmata Patrum», нам вдалося знайти довгий надпис Ісусової молитви [21]. Він складався з 29 рядків та не датований, але за археологічними даними і за знайденими у сусідніх кімнатах написів ми змогли встановити, що написана вона між серединою VII століття і серединою VIII століття У ньому містяться заперечення, що наводяться бісами проти Ісусової молитви: «Якщо будеш весь час волати: Господи Ісусе! – значить, ти не молишся Отцю і Святому Духові ». На це слід відповісти, що Син невіддільний від Отця і Святого Духа і той, хто закликає Христа, молиться у той же час Святої і Неподільної Трійці.

Ці надписи знайшли накресленим на стіні кімнати, яка була молитовнею; у цій же кімнаті були і інші написи, також підтверджують, що чернець, який жив в цій келії, був палким прихильником Ісусової молитви: «Ісус Христос, спасительне ім’я!», «Господи Ісусе, допоможи нам!» Цей чернець безумовно був не єдиним у Келії, хто займався Ісусовою молитвою. Але то заперечення, про який говорилося вище, показує, що в Келії були і противники цієї практики, які стверджували, що це є не більше ніж новомодне поклоніння. Це протистояння, можливо, пояснює, чому у тих літературних джерелах, які ми проаналізували, рекомендації займатися Ісусовою молитвою підкріплюються авторитетом великих святих – Макарія Великого, його «римських» учнів та Антонія Великого.

[1] Epistle 20 // MPL. XXXII. Col. 502.

[2] Conlationes. X, 10 (MPL. XLIX. Col. 832B). Цит. по: Hausherr I. Noms du Christ et votes d’oraison. Rome, 1960. P. 187–188.

[3] Apophthegmata Patrum. Ammonas 4 (MPG. LXV. Col. 120C).

[4] In Christentum am Nil / Под ред. K. Wessel. Recklinghausen, 1964. S. 146–147. Цитируемый текст также приводится в MPG. XL. Col. 1275C.

[5] Century, no. 87 (MPG. XCIII. Col. 1540D).

[6] Histoire des monastères de la Basse Égypte / Под ред. E. Amélineau // Annales du Musée Guimet. 25. Paris, 1894. P. 118–202.

[7] Ibid. P. 188.

[8] Ibid. P. 160–161.

[9] Ibid. P. 163.

[10] Ibid. P. 132.

[11] Ibid. P. 142.

[12] Verio Seniorum. VII, 24 // MPL. LXXIII. Col. 897C.

[13] Histoire des monastères de la Basse Égypte. P. 153.

[14] Ibid. P. 160.

[15] Ibid. P. 152.

[16] Ibid. P. 133–134.

[17] Annuaire de I’École pratique des Hautes Études. V. Sciences religieuses. 1967–1968. P. 173–174; 1968–1969. P. 182–183.

[18] Histoire des monastères de la Basse Égypte. P. 23.

[19] Apophthegmata Patrum. Macarius of Egypt. 33 // MPG. LXV. Col. 273D–277B.

[20] Histoire des monastères de la Basse Égypte. P. 310.

[21] Kellia I. Vol. I. P. 99; Une inscription copte sur la «Prière de Jesus» // Orientalia Christiana Periodica. XXXIV. Rome, 1968. P. 310–325.

Антуан Гійомон

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»