Шанування преподобних Антонія і Феодосія в нас розпочалося дуже рано: ще у земному житті преподобних вважали за святих Божих і до Києва з різних куточків Русі приходили до Печерської обителі люди, щоб отримати в них благословення. У Києво-Печерському патерику, створеному на початку ХІІІ ст. ченцями Нестором, Полікарпом та Симеоном, Антоній і Феодосій прославлялись поряд з іншими святими подвижниками, літописцями, живописцями.

Великими і преславними світильниками стали ці преподобні отці, які в мовчанні, великому смиренні та послуху зростали самі для Царства Небесного і сформували воїнство міцних мужів, на яких спочивала у той час велич православної Київської Русі. Заснована преподобним Антонієм і влаштована преподобним Феодосієм Києво-Печерська обитель зробилася прикладом для інших монастирів і мала велике значення для розвитку Української Церкви. З її стін виходили знамениті архіпастирі, ревні проповідники віри і чудові письменники. Під керівництвом преподобних Антонія і Феодосія Печерських сформувалась ціла школа чернечого життя, і всі інші монастирі, що засновувались у різних землях, жили за зразком і подобою Києво-Печерської лаври.

Іконографія святих Антонія і Феодосія Печерських склалась в українському іконописі й була поширена у гравюрах стародруків XVII ст., коли в Києво-Печерському монастирі почала активно діяти малярня – живописна школа, де навчалася талановита молодь. У XVIII ст. це вже була велика майстерня. Саме у цей час поширилися зображення Антонія і Феодосія на тлі лаврського Успенського храму, відреставрованого у першій половині XVІII ст.

Образ «Святі Антоній і Феодосій Печерські» з колекції нашого музею є зразком провінційної малярської творчості. Ікона привертає увагу монументальними постатями двох ченців, зображених у повний зрiст, упівоберта один до одного. Статечні й урочисті, одягнені у чорно-коричневі чернечі одежі та єпитрахiлі: червону з жовтими хрестами в Антонiя і червоно-чорну з жовтими хрестами – у Феодосiя, у чорні кокулі з довгими покривалами i бiлими чотириконечними хрестами. Святі тримають розгорнуті бiлі сувої з текстами звертання до Господа і проханням благословіння Богородиці. У срiблених нiмбах, сивочолі й сивобороді, з великими і глибокими темними очима на живих рум’яних ликах – мужі великої духовної сили, подвижники, носії благодаті та святості.

Постаті ченців автор трактує підкреслено площинно та спрощено, проте їхні строгі обриси вишукано вирізняються на срібленому орнаментованому тлі. Між святими маляр зобразив фронтальну частину Успенського собору монастиря в архітектурних формах XVIII ст. – трибанного храму з аркоподібними дверима та вікнами і дахом пiд червоною черепицею, собору, закладеного Антонієм і Феодосієм.

Угорі зображено Богородицю Втілення з Христом Вседержителем у славі. Руки Її розпростерті у благословiннi: за легендою, одного разу, коли Антоній підносив молитви до Господа з проханням вказати місце під зведення храму, сталося диво – його, разом із Феодосієм, було перенесено в Константинополь і явлено Богородиці, Яка благословила велике будівництво.

Волинська ікона, ймовірно, є однією з копій аналогічного образа кін. XVII – поч. XVIII ст., котрий знаходиться у збірці Києво-Печерського заповідника. Подібний сюжет використовувався не лише в іконописі, а й у гравюрі, в оформленні окладів книг та церковному шитті.

Ангеліна Вигоднік, провідний науковий співробітник Музею волинської ікони