Але де саме в Старому Завіті говориться про Христа, і звідки ми знаємо, що це Він – адже ім’я прямо не названо?

Розклад або знак?

Перш за все, треба визнати: в Старому Завіті ми не знаходимо таких рядків, які виглядали б досконало точними доказами правоти Нового Завіту. Пророк Ісая або цар Давид ніколи не говорили: «У такому-то році в місті Віфлеємі у Діви Марії народиться син Ісус, Він створить багато чудес, а потім буде розп’ятий біля стін Єрусалима і на третій день воскресне».

Але хіба було б добре, якби вони так сказали? Навряд чи, адже тоді у людей не залишилося б свободи, а віра передбачає вільний вибір: ти можеш прийняти слова пророка, а можеш їх відкинути.

Саме тому далеко не всі бачать в Старому Завіті пророцтва про Христа. За часів євангелістів саме це питання розділило юдейський народ: одні побачили в Писанні, яке вони знали (адже Новий Завіт ще не був написаний) підтвердження всьому, чого вчили послідовники Ісуса з Назарету, і стали християнами. Інші вирішили, що Він тут ні при чому – саме таке сприйняття досі відділяє юдаїзм від християнства.

Що ж це за пророцтва, в яких можна побачити, а можна і не побачити Христа? У книзі К. С. Льюїса «Срібне крісло» (з циклу про Нарнію) є точний образ: лев Аслан, відправляючи двох хлопців в небезпечну подорож, повідомляє їм про знаки, які допоможуть їм у шляху. Але це не дає їм точної карти. Він каже приблизно так: «На одному з каменів в цьому зруйнованому місті ви побачите напис. Зробите згідно з його наказом». І додає: «Знаки, які ти побачиш в Нарнії, будуть не зовсім такими, як ти уявляєш. Ось чому так важливо пам’ятати знаки напам’ять, не звертати уваги на їх зовнішню оболонку». Дійсно, напис в зруйнованому місті виявиться таким величезним, що прочитати її можна тільки з висоти, а хлопці, стомлені дорогою, розсіюються, забувають про знаки, не намагаються співвідносити їх з тим, що бачать навколо себе, тому не можуть їх розпізнати – і шлях їх виявляється куди більш довгим і небезпечним.

І ще одна цікава деталь. Той напис, який вони повинні були прочитати, містив всього два слова: «… під мною», – це був залишок епітафії стародавнього царя. Здавалося б, для мандрівників ці слова не мали ніякого сенсу – але насправді під написом був вхід у підземелля, де і знаходився принц, якого вони шукали. Той, хто складав текст напису, напевно не здогадувався, що він буде мати другий, таємний зміст – але для Бога немає нічого випадкового, і новий сенс, знак для мандрівників Аслана, залишався прихованим доти, поки вони самі його не розкрили.

Отже, чи знаходимо ми подібні знаки в Старому Завіті?

В очікуванні Месії

Перш за все, потрібно зрозуміти, що пророцтва про Христа в Старому Завіті – це не окремі вірші або розділи, а скоріше, ідеї, якими просякнуте Писання. Наприклад, уявлення про спокутну жертву, кров якої змиває гріх з людини. Інша центральна ідея Старого Завіту – розуміння Бога як єдиного істинного Царя Ізраїлю, який одного разу стане правити Своїм народом зримим чином і підпорядкує Собі при цьому увесь світ. Урочистий вигук «Господь царює!» Звучить і в псалмах, і в пророчих книгах, і він відноситься саме до цього часу.

Однак, Господь в Старому Завіті невидимий і недоступний для людини – як же Він може зійти на царський престол, поміститися в палаці? Зрозуміло, ізраїльтяни розуміли Його царювання не так матеріалістично. На фізичному престолі, як очікували вони, сяде обраний Господом цар. Оскільки символічно це обрання зображувалася як помазання оливковою олією, то і свого ідеального царя ізраїльтяни називали Помазаником; на івриті це слово звучить як «Машиах» (звідси російське «Месія»), а на грецькій, як «Христос».

«Чи Ти Христос?», – питали Ісуса на суді ті, хто найменше був схильний бачити в ньому Христа (Лк 22:67). Приблизно так само питав Христа через своїх учнів Іоан Хреститель: «чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?» (Лк 7:19). Таке відчуття, що Месію жителі Палестини в I столітті від Р.Х. очікували майже з тою ж напругою, з якою ми чекаємо незнайому нам особисто людину, з якою домовилися про зустріч. Ну що ж вона запізнюється? Може бути, ось та? Або ця? Підійти, запитати, чи що …

Звідки ж вони знали про прихід Месії? У Писанні, яке сьогодні ми називаємо Старим Завітом. Господь говорив Давиду про його нащадку: «Я буду йому батьком, і він буде Мені сином» (2 Цар 7:14). Звичайно, в історичному плані це пророцтво відноситься до Соломона, улюбленого сина Давида, який і побудував храм в Єрусалимі. Але земний цар є лише намісник Царя Небесного, і в ідеалі відносини між ними повинні стати відносинами батька і сина.

До речі, саме через ці слова Господа ізраїльтяни вірили, що Месія, як і взагалі будь-який законний ізраїльський цар, буде прямим нащадком царя Давида. Тому і Матвій починає своє Євангеліє з родоводу Ісуса, тому і ті, хто Його приймав, іменували Його «сином Давидовим».

А Псалтир, що носить ім’я царя Давида, говорить про Бога і царя такими словами: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх»» (Пс 109:1). Уже в євангельські часи цей вірш розумівся як опис відносин царя-Месії (Христа) і Бога. Цю цитату наводив Сам Ісус, питаючи фарисеїв: як може Давид називати Месію Господом, якщо Месія – нащадок Давида, тобто його син, як говорили в ту пору? Питання збентежило їх до такої міри, що вони не просто не змогли на нього відповісти, але надалі не задавали Ісусові каверзних питань (Мт 22: 4-46).

Справді, тут нам відкривається таємниця, яка не до кінця була зрозуміла навіть самим найближчим учням Ісуса: Месія, з одного боку, відбувається по плоті від Давида, а з іншого – незмірно більший від нього. Тобто Він – Людина, але в той же час Він і Бог. Напевно, конкретно-історичний сенс цього псалма, пов’язаний із земними царями, не включав в себе настільки складного богословського елементу, але якщо б мова йшла тільки про історичного царя, до чого було б включати цей гімн до складу Священного Писання? Напевно він має і більш глибоке значення.

Багато подібних місць в Писанні вже до часів Нового Завіту сприймалися юдеями як месіанські пророцтва, що вказують на майбутнього праведного царя. Але яким буде цей цар?

Перемога або страждання?

Зрозуміло, всі хочуть бачити своїх царів переможцями. Чи ж не говориться і в тому ж самому псалмі: «покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх»? (Пс 109:1). Щось схоже є і у інших пророків: славний образ торжествуючого царя, якому поклоняються і підкоряються його колишні вороги. Але у того ж Ісаї ми зустрічаємо і зовсім інший образ: страждаючого Месії: «Він зійшов перед Ним, як пагін і як паросток із сухої землі; немає у Ньому ні вигляду, ні величі; і ми бачили Його, і не було у Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас. Він був мучимий, але страждав добровільно і не відкривав уст Своїх; як агнець, ведений був Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний, так Він не відкривав уст Своїх» (Іс 53:2-7).

За ці рядки і за багато інших пророцтв про Христа Ісаю навіть називають «старозавітним євангелістом». Але як же так? Хіба може Месія бути одночасно і переможцем, і переможеним? Суддею і підсудним? Прославленим і нікчемним? Відповіді на всі ці питання були надані світу тільки в Новому Завіті, а старозавітні пророцтва не відкривають нам цієї таємниці повністю, вони – ті самі знаки, що виявляються не зовсім такими, якими ти їх собі уявляли. Але їх все ж занадто багато, і той, хто шукає сумлінно, напевно впізнає хоча б деякі з них.

Деталі й подробиці

Євангельське оповідання про Христа, по суті, починається з проголошення Його Месією. Архангел Гавриїл, сповіщаючи Марії про народження Ісуса, каже, що Він «царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця» (Лк 1:33). Звернемо увагу, що тут з самого початку мова йде про Месію-переможця, і значить, наступні страждання і навіть смерть Христа зовсім не означали ні Його поразки, ні якогось приниження Його Царства.

А далі йде безліч деталей і подробиць; особливо багато уваги приділяє їм євангеліст Матвій. Значущою виявляється буквально кожна деталь, причому не тільки для євангеліста, але і взагалі для всіх. Коли цар Ірод хоче з’ясувати, де народився новий Цар (причому сам Ірод розуміє Його царство виключно в політичних термінах і бачить в Месії загрозу власному правлінню), то його радники звертаються ні до чого іншого, як до книги пророка Михея: «І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних» (Мих 5:2). А коли Йосип і Марія біжать до Єгипту і через кілька років повертаються додому, то євангеліст наводить слова пророка Осії: «Коли Ізраїль був юний, Я любив його і з Єгипту викликав сина Мого» (Ос 11: 1).

До речі, між цими двома пророцтвами – чимала різниця. Михей явно говорить про якогось правителя, його слова відносяться до Месії цілком однозначно. Але слова Осії в контексті його книги простіше зрозуміти так: мова йде про сам народ Ізраїлю, який був в єгипетському рабстві, але Господь вивів його звідти. Тобто деякі з пророцтв, що в Євангелії віднесені до Христа, спочатку могли мати інший історичний сенс. Це нормально. Більш того, якщо Месія – ідеальний цар і ідеальний ізраїльтянин, то зрозуміло, що деякі події з його життя будуть так чи інакше повторювати події з життя інших царів і всього ізраїльського народу.

Але особливо багато пророцтв пов’язано з Розп’яттям і Воскресінням Христа. Чи не кожна деталь хресної смерті знаходить своє відображення в словах пророків. Це і хресна смерть, коли Христа прибили до хреста, а Його одяг ділили за жеребом (Пс 21:16-19). І оцет, який Йому дали пити на хресті (Пс 68:22). І гробниця багатої людини, в яку поклали Його мертве тіло (Іс 53: 9). Це, нарешті, розповідь про тридцять срібних монет, які Юда отримав за свою зраду, а потім в жаху від скоєного кинув їх в Храмі на підлогу, і на них купили землю гончара (Зах 11:12-13).

Є в Старому Завіті і пророцтва про Воскресіння Христове і про загальне воскресіння. Адже ще задовго до народження Месії було написано: «Ти, Господи, не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління» (Пс 15:10).

Нарешті, є в Старому Завіті й щось на кшталт хронології – таємнича книга Данила. У ній говориться, що від відновлення Єрусалиму до появи Месії повинно пройти сім седмиць і шістдесят і два тижні (Дан 9:25). Правда, термін цей можна відраховувати від різних подій, і пророцтва Даниїла трактуються різними тлумачами дуже по-різному, але здавна існувало і таке розуміння: між відновленням Храму після вавилонського полону і явленням Христа народу пройшло шістдесят дев’ять седмиць, або 483 рокі.

«Ти – Христос, Син Бога Живого!»

Звернемо увагу і на те, як в Євангелії люди дізнаються, що Ісус і є довгоочікуваним Месією, Христос. Ісус «запитував Своїх учнів і казав: за кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони відповіли: oдні – за Іоана Хрестителя, другі – за Іллю, інші – за Єремію або за одного з пророків. Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого. Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мт 16:13-17).

Він не проголошує себе Месією – Він задає відкрите питання, і тільки після того, як Петро (інші, мабуть, не змогли або не посміли це сформулювати) назвав Його повним месіанським титулом, Христос підтверджує його правоту і додає: людина не може сам додуматися до цього, йому цю таємницю відкриває Бог.

При цьому ніяк не зменшується свобода людини прийняти або відкинути цю таємницю. Пророцтва, як ми вже з’ясували, не мають сили досконалих доказів, і кожне з них можна пояснити випадковим збігом, а то і неточним перекладом … Саме тому багато знавців Старого Завіту не бачать в ньому Христа. Власне, така позиція юдаїзму: частина пророцтв юдеї відносять до приходу Месії, який, з їхньої точки зору, ще не відбувся, а частина – до когось або чогось ще. Наприклад, 53-й розділ Ісаї, про страждання Месії, вони відносять до народу Ізраїлю в цілому. А мусульмани, шануючи Ісуса (Ісу) як великого пророка, зовсім не вважають Його Сином Божим, та й взагалі месіанські ідеї чужі ісламу.

Більш того, в юдаїзмі увесь час виникали люди, які оголошували себе месіями. Найбільш відомий Сабатай (або Шабтай) Цві, що жив в XVII столітті в Османській імперії і в кінці кінців прийняв під загрозою смерті іслам (але навіть це не збентежило найбільш завзятих його послідовників). Називалися й інші імена …

Подібні ідеї завжди використовувалися і в політичній боротьбі за владу, і в ідеологічних війнах за  володіння розумом людей. Але якщо ми дійсно знаємо ім’я Того, Хто став царем над усім світом, Хто приніс нам зцілення від гріха і смерті і Хто примиряє нас з Богом, то ці маніпуляції нам вже не особливо важливі – адже найголовніше ми вже знаємо.

Андрій Десницький

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»