В світських і релігійних (церковних) традиціях століттями виплекано правила тієї чи іншої поведінки, коли мова заходить про поминання і відзначення достойних героїв держави. На знак пошани до своїх видатних співвітчизників, а тим паче герої-воїнів, захисників Богом даної нам земної Батьківщини України, поважаючі себе, свій народ, свою державу, Церкву Христову, люди не цураються відкрито і привселюдно віддати належне ушанування і виявити свою вдячність та повагу до своїх захисників (спочилих і живих)… Одним із таких виявів є зокрема і шанобливе уставання з поваги і вдячності до полеглих і живих героїв.
На сьогодні в жодного свідомого українця, як і у прогресивного людства у світі, не має сумнівів та розбіжностей в оцінці антилюдської і окупаційної військової агресії московсько-путінського режиму Московії (Російської Федерації) проти України і українського народу. Саме через неоголошену окупаційну війну яку проти нас віроломно розгорнув московсько-путінський режим в 2014 – 2015 роках, наш український народ і наша Українська Держава втягнуті в кровопролиття. Саме на совісті московсько-путінських реанімованих комуно-кадебістів та ординсько-імперських терористів, “духовно” підтриманих керівництвом Російської Православної Церкви (Московського патріархату) на чолі із Московським патріархом Кирилом Гундяєвим, на сьогодні загубленно життя невинно закатованих і убитих десятків і десятків тисяч наших співвітчизників, мирних громадян і воїнів. І зрозуміло що в час біди, зовнішньої загрози і тим паче війни, український народ, віруючі, державні, політичні, громадські і церковні діячі повинні бути як ніколи єдині та об’єднання – бо у нас усіх одно біда, горе, загрози і небезпека від віроломного ворога.
Тож на фоні цих подій демарш промосковських керманичів УПЦ МП (структурного підрозділу Російської Православної Церкви (Московського патріархату) в Україні) митрополитів Онуфрія Березовського, Антонія Паканича у супроводі єпископа Іони (Черепанова) у Верховній Раді України 8 травня під час національного виголошення імен українських воїнів, яким присвоєно найвищу державну нагороду «Героя України» за мужність і героїзм в обороні Вітчизни від московсько-путінських окупантів (посмертно і живим), засвідчив тільки одне, наскільки ці церковні діячі є чужими для українського народу і далекими від розуміння сутності віри Христової…

Своїм сидінням, коли у залі Верховної Ради України всі присутні (державні, політичні, громадські, церковні діячі, ветерани другої світової війни, представники дипломатичних закордонних місій та засобів масової інформації) піднялись щоб у такий спосіб висловити свою повагу і вдячність до полеглих та живих українських воїнів-героїв, німе і беззмістовне сидіння церковних ієрархів УПЦ МП Онуфрія (Ореста в миру) Березовського (уродженця с. Коритне Чернівецької області), Антонія (Івана в миру) Паканича (уродженця с. Чумалево Закарпатської області), Іони (Максима в миру) Черепанова (уродженця м. Києва) стало не виявом протесту проти війни, як наразі незграбно намагаються пояснити в прес-службі УПЦ МП, а звичайним свіченням власного безкультур’я, невихованості, бездуховності, відсутності патріотизму, горя з розуму і запроданства, які призвели до того що високі за церковними чинами особи, не розуміючи чи може і розуміючі, привселюдно показали що загальнолюдські, загально християнські цінності та повага до свого (наразі бодай за громадянством і територією спільного проживання) українського народу для них нічого не варті… А взагалі дивуватись не потрібно, бо після смерті пріснопам’ятного Блаженнійшого Володимира Сабодана, Митрополита Київського і всієї України (якої так нетерпляче чекали і прискорювали в Кремлі і в Московській патріархії) Російська Православна Церква (Московський патріархат), головний ідеологічний провідник московсько-путінського режиму, домоглась свого – посадила на керівні посади в Українській Православній Церкві Московського патріархату (структурному підрозділі РПЦ (МП) в Україні) надійних, вірних і випробуваних (з належною підготовкою) своїх адептів. Тому демарш 8 травня з боку керівної «еліти» УПЦ МП засвідчив – чуже це керівництво як для України, Українського народу, Української Церкви, так і для свідомої частини українських православних (вірних і кліриків) в самій Українській Православній Церкві Московського патріарху. Вище наведений прикрий випадок у Верховній Раді України, свідком якого ми стали 8 травня, тільки іще раз підтвердив – настав час утвердити єдину помісну Українську Церкву із своїм Патріархом у Києві, а чужинським церквам слід відвести право на свою присутність, але зі своїми правдивим найменуванням і відповідним статусом зарубіжної церковної структури, щоб не обманювали і не одурманювали українців своїм словоблудством та імітацією смиренної молитовності, при реальному фарисействі, запроданстві, ворожості і лицемірстві по відношенню до всього українського.

Українці – час припинити насаджене нам впродовж останніх століть, чужинцями і ворогами, духовне (церковне) розділення! Ми нащадки одного і того ж великого українського народу. І Бог Отець і Спаситель наш Ісус Христос у нас усіх одні. За своє духовне (церковне) розділення ми заплатили і платимо надалі надзвичайно дорогу ціну. Ціна цього духовного (церковного) розділення несе у собі загрозу національного, територіального і державного розділення. Тож сьогодні, як ніколи раніше, настав час до єднання національного, державного і церковного. Для всіх нас і України нашої потрібна єдина помісна Українська Церква! І вирішити це питання повинен сам віруючий український народ! І нехай допоможе нам у цьому Всемилостивий Господь Бог!

Слава Україні! Героям Слава!

Архімандрит Віктор Бедь

9 травня 2015 року.